8.

Схоже, обідати в компанії двох привабливих чоловіків було не найкращою ідеєю. Сандро розглядав мене так, наче я його власність, а Ян при цьому згорав від ревності та ледве стримував істинні почуття.

- Люба, ти все ще любиш морепродукти? Я пам'ятаю твою слабкість, і не лише до них, - заява пролунала занадто двозначно. Я так і завмерла з виделкою біля рота, не до кінця розуміючи, чого Сандро добивається цими словами. Невже зрозумів, що між мною і Золотовим щось є? 

- Люблю, - стримано відповідаю. - За кілька років мої смаки зовсім не змінилися.

- А мені здається, що навпаки, - Сандро кидає швидкий погляд у бік злого Яна, а мені хочеться закотити очі до неба. 

- Ми, здається, збиралися обговорити локації для зйомок, - все ж таки втручається Ян, не втримавшись. 

- Збиралися, - одразу ж підтримує його Маріні. - Як на мене, правильно буде зробити фотосесію у кількох гарних та атмосферних місцях Мілану. Все ж таки цей випуск присвячений італійській моді. 

- Навіщо летіти в Мілан? Декорації можна і тут зробити, - втручаюся. Чомусь мені здається, що Сандро не просто так хоче затягнути мене в Італію. - І швидше буде.

- А моделі? Я хочу, щоб ти фотографувала моїх моделей, Аміно, - очі Маріні блищать в передчутті. Він знає на що тиснути, і це у нього добре виходить. 

- Ми подумаємо над твоєю пропозицією, - відповідає за мене Ян, і одразу розумію, що він нікуди мене не відпустить.  

Навіть не знаю, як мені вдається залишатися спокійною наступні  двадцять хвилин. Поки чоловіки обговорюють щось між собою, я зникаю за дверима вбиральні. Хочеться перевести подих і хоча б трохи побути на самоті з собою. 

Вдається мені це рівно до того моменту, як виходжу з вбиральні у коридор. Сандро стоїть зовсім поряд, підпираючи спиною стіну. Поза розслаблена, руки в кишенях темних штанів, а погляд зосереджений на мені. 

Здивовано завмираю і не розумію, що йому від мене треба. Я ж навіть не сумніваюся, що чекає він тут саме на мене. 

- Не розкажеш, як провела ці два роки? - несподівано питає, відділившись від стіни. Сандро високий та худорлявий, мені доводиться піднімати голову, щоб краще бачити його погляд. 

- Ти хочеш поговорити про це тут? - здивовано питаю. - Чому раніше не давав про себе знати. Що змінилося?

- Я багато для себе зрозумів, - чоловік розглядає моє обличчя так прискіпливо, наче намагається запам'ятати кожну деталь. - Пробач, що був таким мудаком. Я просто боявся, що занадто сильно звикну до тебе. 

- Саме тому перекреслив цілий рік, що ми були разом? - стримати фиркання не вдається. - Послухай, я не ображаюся, справді.  Два роки минуло. Я вже давно не живу минулим.

- Я помітив, - ледь помітно скривився Сандро. - Що у тебе з Золотовим? Роман?

- Це не твоя справа! - одразу ж напружуюся і відступаю на крок. - Я рада побачити тебе знову, Сандро, але, будь ласка, досить втручатися у моє життя. 

- Ти говориш, що забула, але у твоїх словах неприкрита образа, - він усміхається і робить крок назустріч. Щось мені зовсім не подобаються ці танцювальні кроки між нами. - Отже, старі почуття не забуті. 

- Думай що хочеш! - бурчу і намагаюся його обійти. Наївна.

Маріні несподівано хапає мене за руку та притягує до себе. Тільки от зробити нічого не встигає, тому що я шиплю від болю. Чоловік схопив мене там, де синці ще не зникли і доволі сильно болять.

- Пробач! - він хмуриться, але відпускати не поспішає. Перехоплює мою руку доволі ніжно і підносить вгору рукав блузки. - Що з тобою сталося? - хмуро розглядає синці, а мені стає неймовірно соромно, наче мене спіймали за чимось поганим.

- Це не має значення, - бурчу та вириваю руку. Лише зараз згадую, що десь у залі на нас чекає Ян. - Тепер це не твоя справа!

- Помиляєшся! - в одну мить Сандро зриває з себе маску хорошого хлопця і стає тим, кого я бачила вкрай рідко і ніколи не любила. Погляд холодний, вилиці напружені. Здається, що це я зробила його таким, але ні.

- Помиляєшся, моя любове! - він нахиляється настільки близько, що я завмираю, наче вкопана. - Якщо це Золотов з тобою зробив, я його вб'ю!

Здригаюся від останніх слів чоловіка і намагаюся бути сильною поряд з ним. 

- Ян тут ні до чого. Кілька днів тому я розбила свій мотоцикл! - шиплю сердито. - Задоволений тепер?

- Я завжди говорив, що цей вид транспорту не для тебе, - мої пояснення ніяк не вплинули на Маріні. Він продовжує сканувати мене поглядом, а я намагаюся тримати себе в руках. 

Фиркаю роздратовано і нарешті покидаю його, швидко прямуючи в зал ресторану. Яна помічаю на терасі й одразу розумію, чому він за цей час не поспішив до нас з Сандро. Він розмовляв по телефону, розходжуючи терасою туди-сюди. За похмурим і зосередженим виразом обличчя я зрозуміла, що дзвінок дійсно важливий. 

Повертаюся за столик, але навпроти одразу сідає Маріні. Розмовляти з ним зовсім не хочеться, тому старанно вдаю, що мене зацікавив десерт на тарілці. 

- Пробачте. Важлива розмова, - Ян повертається до нас через мить, й одразу стає спокійніше. Після розмови з колишнім всередині якісь неоднозначні відчуття. Сандро відкрито тисне на мене, хоча свого часу сам покинув. Невже реально думає, що я така ідіотка і готова вдруге повірити йому?