3.

Марк, як справжній друг, не дозволив мені шукати квартиру і заявив, що сам про мене потурбується. Звісно ж, я не хотіла цього, адже чоловік і так добряче мені допоміг. Та з іншого боку, його підтримка допомагала мені триматися. 

Уже наступного ранку він заявився у мою палату з новим одягом, який купив спеціально для мене. Сірі спортивні штани одягнула доволі швидко і майже не морщилася від болю. Довелося вибрати футболку з довгим рукавом, щоб заховати свої подряпані та сині руки. Волосся залишила розпущеним, щоб хоч трохи приховати подряпину на щоці та пластир на лобі. 

А от кеди Марк взував на мене сам, тому що згинатися було для мене занадто важко. Він навіть притримував мене за талію усю дорогу до свого автомобіля. Допоміг забратися на пасажирське сидіння Хаммера і ми нарешті рушили. 

- Ти впевнений, що моя компанія тобі потрібна? - запитала, напевно, втретє за цей день. 

- Дурниць не говори, - кинув коротко. 

На цьому і розійшлися.

Виявилося, що житло Марка знаходиться у новенькому житловому комплексі. А ще в тому ж будинку, що і квартира Яна, тільки в іншому під'їзді. Цей факт змусив мене напружитися, але я сподівалася, що найближчим часом Золотова не побачу, адже покидати квартиру не збиралася. 

Марк виділив для мене свою кімнату, а сам заявив, що у вітальні доволі зручний диван. В принципі, мені подобалося, тільки от гнітило те, що тут не було моїх особистих речей. Звісно, я могла відправити за ними Марка, але тоді на нього посиплються запитання від моєї мами. Підставляти друга не хотілося, тому довелося замовити усе необхідне через інтернет. 

Марк залишив мене саму, перед цим заповнивши холодильник продуктами. Сам відправився на роботу і гнівно попросив зателефонувати, якщо виникнуть проблеми.

Я ж вирішила не напружувати свій втомлений організм і, відправивши Марка, одразу відправилася відпочивати. Хотілося, щоб синці зійшли якнайшвидше і щоб болю більше не було. І якщо з фізичним болем ще можна якось боротися, то з моральним... ніяк.

Я постійно думала про Яна, про сестру і про всі останні події загалом. А що, коли Марк має рацію і ніякої вагітності немає?

Я боялася цього факту так сильно, що й не знала: радіти мені чи плакати? Якщо вагітності немає, тоді виходить, що Альбіна збрехала! І зробила це тому, що хотіла повернути коханого чоловіка.

Так, вчинок поганий, але на війні всі методи хороші. Виходить, у нас війна. А я і не знала.

Щоб повністю не збожеволіти від розпалу думок, змушую себе трохи поспати. У мене немає сумнівів у тому, що час усе розставить на свої місця, треба лише запастися терпінням. Але де ж його взяти?

Прокидаюся лише під вечір й одразу відчуваю, як шлунок жалібно просить їжу. Доводиться піднятися і вирушати на її пошуки. На годиннику восьма вечора, отже, Марк скоро буде вдома. 

Швидко готую собі бутерброди та чай і сідаю на високому барному стільці. В'яло пережовую їжу і якось занадто пізно приходить розуміння, що сьогодні Ян мав би повернутися додому. 

Саме в цей час гримають вхідні двері, і вже за хвилину на порозі кухні з'являється Марк. Прискіпливо мене оглянувши, розміщується навпроти і краде з тарілки мій бутерброд.

- Гей! Тебе на роботі не годували? - кричу обурено, хоча насправді Марк мені дуже подобається. Він хороший друг, і це дорого коштує. 

- Справ було багато, не вечеряв, - підморгує мені, і хочеться усміхатися у відповідь. - До речі, бачив сьогодні Яна. Він... шукає тебе.

- Отже, він повернувся, - зітхаю. Хороший настрій миттєво розвіюється. - А що, він у тебе мене шукав?

- Уявляєш, думає, що я можу тебе переховувати, - хмикає Марк. - Коли поговориш з ним? Тільки не говори, що не варто це робити. 

- Я не знаю, - чесно зізнаюся. - Я думала, що варто піти на свято журналу. Там і поговоримо.

- Ти впевнена, що нормально почуваєшся? - Марк миттєво вмикає мою маму, і навіть крізь біль у грудях стає смішно. 

- Не впевнена, але… сидіти ось так - не вихід, - знизую плечима. - Потрібно поговорити з Яном, і з Альбіною також. Я маю дізнатися, чи дійсно вона вагітна. Не буде ж вона і мені брехати.

- Хто знає, - хмикає Марк, і саме в цей час його телефон оживає. Чоловік кілька секунд зацікавлено розглядає екран, а тоді повертає його так, щоб я могла побачити, хто ж телефонує. 

Це Ян. І серце одразу пришвидшує своє биття. За цілий день я так і не наважилася увімкнути свій телефон, тому зараз відчуваю, що Золотов надзвонював мені мільйон разів.

- Слухаю! - абсолютно спокійно відповідає Марк і не зводить з мене погляду. Я не чую, про що говорить Ян, але все одно мурашки бігають тілом. - Не варто панікувати. Я впевнений, що Амінка скоро з'явиться. Просто дай їй можливість прийти до себе. Не кожного дня їй повідомляють, що коханий хлопець забацав дитину її сестрі.

Марк явно знущається, а я просто не можу більше цього слухати. Повільно бреду у свою кімнату і лягаю під ковдру. В неділю свято для журналу і там нам доведеться зустрітися. Тому у мене є всього день, щоб зібрати докупи своє розбите серце та тіло. 

Ян не дізнається, що я потрапила в аварію. Ніхто не дізнається. Ми просто поговоримо і розійдемося полюбовно, адже цього разу я не дам йому другого шансу. Один раз я втрутилася у його стосунки з Альбіною. Другого разу не буде.