1.

Ян

Все це схоже на якийсь страшний сон, який ніяк не хоче закінчуватися. Покидати Аміну та летіти в іншу країну точно не входило у мої плани. Здавалося, що після повернення знову все буде шкереберть. Тільки от моя підтримка була необхідна батькові, і я не міг відпустити його самого. Особливо після того, як вмовив піти на операцію. 

Усі ці два тижні тягнулися неймовірно довго. Цілий день у лікарняних стінах робив мене схожим на зомбі. Поки батька забирали на огляди, я займався справами редакції, поринувши з головою в ноутбук. 

День операції все наближався, і хвилювання за батька стало занадто сильним. Він також намагався триматися і не показувати свій страх. Ми не говорили про це, але коли його забирали на операцію, обійнялися, і я сказав, що сильно його люблю. 

Кілька разів телефонувала Альбіна, і доводилося у грубій формі відправляти її подалі. Все ж таки ця дівчина нічого не розуміє і все одно сподівається, що ми будемо разом. Я навіть дав собі обіцянку поговорити з нею після повернення додому. Не хотілося, щоб вона заважала нашому з Аміною щастю.

У день операції прилетіла мама. Чесно кажучи, я зрадів, адже сидіти самому в холодному коридорі і чекати вироку лікарів було занадто страшно. Малявки залишилися з Аміною, і я навіть не сумнівався, що з нею вони в безпеці.

- Знаєш, ця дівчина дуже хороша, - тихо сказала мама, коли ми вдвох сиділи під дверима операційної. - Маша та Макс у захваті від неї. 

- Я знаю, - стримати усмішку не вдається. Пригадавши свою крихітку, серце миттєво забилося частіше. 

Тільки от щастя моє було недовгим. Коли побачив, як до нас наближається Альбіна, спочатку подумав, що від перевтоми глючить. Але ні, Альбіна була реальною, і це зовсім мене не тішило. 

- Ти що тут робиш? - швидко підскочив на ноги і доволі сильно схопив її за руку. Довелося відійти вбік, щоб мама не чула нашої розмови. На щастя, Альбіну вона не знала. 

- Прилетіла підтримати свого коханого, - блиснула очима Альбіна. - Сюрприз хотіла зробити.

- Сюрприз? - фиркаю роздратовано. - Звідки дізналася, що я тут?  

- Марк розповів, - несподівано заявила. Я ж розгубився, адже ніяк не міг второпати, навіщо брат так вчинив. Це ж підстава просто. - Не сердься на нього. У твого брата не було вибору. А в мене є вагомий аргумент.

- Що ти верзеш? - гаркнув так, що дівчина підстрибнула на місці. - Який ще аргумент?

- Я…

Саме в цей час двері операційної відчинилися, і звідти вийшло кілька лікарів. Всього мить - і Альбіна повністю вилетіла з моєї голови. Зараз найважливіше - це батько… і наслідки операції.

- Як він, лікарю? - схлипуючи, запитала мама. 

- Операція минула добре. Показники в нормі, тому хвилюватися не варто.

Здається, що в цю мить щось дуже важке впало з моїх плечей. Я видихнув і сам мало не розплакався. 

Та коли руки Альбіни опинилися на моїх плечах, миттєво відступив. Ця дівка реально мене дратувала, а Марк ще отримає за те, що розповів де я.  

- Альбіно, тобі варто піти, - намагався говорити спокійно, але голос видавав мою злість.

- Любий, хто це? - зацікавлено запитала мама. Вона помітно розслабилася після слів лікаря і вирішила перемкнутися на мене. 

- Мене Альбіна звати. Я наречена Яна! - дівчина вийшла вперед і потиснула руку приголомшеній такою заявою мамі. 

- Наречена? - мама витріщилася на мене так, наче це я тут ідіот.

- Ти що верзеш? Яка нафіг наречена? - прошипів крізь зуби.

- Нормальна, - усміхнулася Альбіна. - Я вагітна, Янчику. Скоро ти станеш татусем.

Мама закашлялася від такої заяви, а я зрозумів, що кошмари тільки набирають обертів. Миттєво пригадав наш останній раз і чи користувався презервативом. Видихнув, тому що з Альбіною я завжди був дуже обережним. 

- Думаєш, я просто візьму і повірю тобі? - складаю руки на грудях і дивлюся на дівчину з усією ненавистю, на яку спроможний. Альбіна переходить усі межі, і це дратує до божевілля.

Саме в цей час у кишені дзвонить телефон. Дістаю його - і серце завмирає на мить. Аміна…

Говорити з нею зараз не можу, тому доводиться вимкнути телефон повністю. Альбіна уважно стежить за моїми діями, але, на щастя, не бачить ім'я сестри на екрані. 

- Мамо, поїхали в готель. Батько все одно не прокинеться найближчим часом, - повертаюся до матері, повністю ігноруючи Альбіну.

- Я краще тут залишуся, - ледь помітно усміхається. - А ти їдь. І з дівчиною поговори. 

Доводиться так і зробити, адже цього разу просто послати Альбіну не вийде. Та й не факт, що на неї це якось подіє. 

На вихід йдемо мовчки. Швидко викликаю таксі і відчиняю для дівчини задні двері. Сам сідаю попереду, подалі від неї. Дорога займає хвилин десять, і за цей час я встигаю обдумати все. Навіть якщо вагітність Альбіни підтвердиться, я не стану її чоловіком, хоча про дитину дбатиму. Більше мене хвилювала Аміна і те, як вона сприйме чудову новину. У нас тільки почало усе налагоджуватися, а через мої кляті помилки я вкотре все просрав.