Розділ 9

Дні летіли, наче пожовкле листя восени. Вони проносилися повз Філарейн, закручували її у виру, застилали очі яскравими барвами. Жінка не помічала зміни сезонів, не помічала змін навколо. Бачила тільки, як швидко зростає її дочка. Як поступово перетворюється на молоду жінку. 

Хісарія ж цього майже не помічала. Вона була заклопотана настільки, що життя проходило повз неї. Кожного ранку вона встала разом із сонцем, щоб вмитися, приготувати сніданок та встигнути на ранкову роботу з ковороткою. Після кількох годин роботи, вона робила коротку перерву, після чого сідала за полотна, які треба було обробити та підготувати для швачок. 

Дні пролітали повз дівчину. Вона тільки і помічала, як встає та сідає сонце. Школа залишилася за спиною, попереду чекало доросле і самостійне життя, якого вона зовсім не прагнула.

«Ще чотири роки, і вони мають піти, — думала Хісарія, ввечері ідучи додому. — Повернутися до себе. Лишити мене тут».

Від цих думок їй ставало погано, але заперечувати дійсність було б дурістю. А дурною себе вона не вважала. 

Зараз дівчина крокувала великою торговою площею, яку відбудували після останньої пожежі майже за кілька тижнів. Прогулюючись поміж наметами, Хісарія насолоджувалась вечірньою прохолодою та запахом свіжої випічки. 

— Я тобі вже все сказала! — обурений голос почувся десь збоку. Тихий, але при тому ж гучний. Що мало виключати одне одного, та ні.

— Але, мамо… — другий голос був молодше, дзвінкіше. І Хісарія його навіть впізнала.

— Ні! Вишкварка ти, невдячна! 

Тепер Хісарія могла боковим зором побачити пару, що йшла по сусідньому ряду, то з'являючись, то зникая за наметами та прилавками. Це була літня жінка з рівною виправкою за гострим підборіддям. Сіре від віку волосся зібране на потилиці ти прикрашене живими квітами. Поряд із нею йшла молода дівчина зі світлим курчавим волоссям у рожевій сукні з бантом на спині.

Віола досі полюбляла такі фасони.

— Але ж…

— Цей дурний син бондаря тобі не пара, — продовжувала повчати жінка дочку. — Твій батько не погодиться на цю пропозицію. Ти Гельбух! А в нього навіть прізвища немає!

Хісарія усміхнулася і прискорилася. Все місто вже гуділо про те, що Шейн посватався до Віоли. А потім був викинутий за двері великого дому торговця Гельбуха. Прийомній дочці ельфів було важко у цьому собі зізнатися, але вона зловтішалася.

Може самі по собі Шейн з Віолою і не були поганими людьми, та їхні знущання вона все ще добре пам’ятала. Пам’ятала, як їй було боляче. Як кортіло не йти до школи, щоб не бачити їхні пики.

Тряхнувши головою, Хісарія відкинула від себе ці думки і попрямувала додому. Дому, який тепер здавався їй ще меншим, ще занедбанішим, незважаючи на спроби Канкенстіма полагодити дах. Незважаючи на руку Філарейн, яка пофарбувала віконниці і розмалювала їх візерунком червоних квітів з жовтими серединками.

— Я вдома! — крикнула дівчина, відкривши двері та переступивши поріг. — Принесла хліба! Такий запашний випекли, що не змогла пройти повз!

— Листочку, — Канкенстім вийшов їй назустріч, усміхнувся, забрав з рук шурхотливий пакунок зі здобою. — Проходь за стіл.

— Чому ти вдома? — здивувалась дівчина, знімаючи з шиї тоненький тканинний шарф. Незважаючи на пізню весну, було ще досить прохолодно. — Зазвичай ти в таку годину ще у Квентіна. 

Канкенстім, не постарішавший ні на рік, усміхнувся:

— Сьогодні я не був у ратуші. Ходімо. В мене для тебе є добрі новини.

Хісарія не стала квапити його, хоча саме у той момент в її голові прослизнула думка. Одна звичайна думка від якої їй ставало і лячно, і до жахіття радісно.

«Він знайшов моїх справжніх батьків? Нарешті знайшов?»

Та вголос вона це питання не поставила. Розуміла, що може засмутити тих, кого все життя від чистого серця звала батьком та мамою. Але побачити справжніх… так їй цього дуже хотілося. Хотілося зазирнути їм у вічі. Дізнатися, чому вони так з нею вчинили і… І подякувати за цей вчинок. 

Та як виявилося згодом, розмова була не про те. Канкенстім заговорив, коли від вечері залишилися лише брудні тарілки

— Сьогодні я був у Dra’ed Widior, люба, — промовив він, дивлячись прямо на дочку і бачачи перед собою гарну мідноволосну дівчину. З великими зеленими очима та губами, які від напруги були підтиснуті і нагадували червону нитку. — Говорив з ah harasai. З цього дня тобі дозволено відвідувати Гай. 

Хісарія сіпнулася від несподіванки. Це не та новина, яку вона думала почути. Та ця… ця була навіть краща! Ця новина відкривала їй шлях до багатьох мрій.

І мова зараз йшла не тільки про знайомство з іншими ельфами. А про те, що вона зможе бачитися з батьками, коли забажає. Після того, як їм велено буде повернутися у Чарівний Гай.

— Та це ще не все, — посміхнувся Канкенстім, відзначаючи усі емоції, що промайнули на обличчі дочки. 

Філарейн весь цей час тихо сиділа поряд, стискаючи руку чоловіка у своїх долонях, і посміхалася. Вона чула усе це так само вперше, як і Хісарія. 

— Разом із тим, — продовжив говорити ельф, — ти зможеш навчатися магії там. Ah harasai дозволив і це. Бо ти ж так цього хотіла.