Розділ 7

— Люба, так не можна, — Філарейн обіймала себе за плечі, наче намагаючись заспокоїтися. 

Хісарія мовчала. Дивилася на дерев’яну підлогу, яка лакованими дошками покривала коридор другого поверху у ратуші. Поруч із ними були зачинені двері, за якими кілька хвилин тому зник Канкенстім та вчитель дівчинки.

— Хісаріє, ти чуєш мене?

Та вона знову не відповіла матері.

Дівчинка все ще була подумки там — у класі школи, де в неї урвався терпець. Де вона схопилася на ноги та дала волю вогню, який впав невеличким спалахом під ноги Віолі. 

Та незважаючи на лють, незважаючи на бажання змусити замовкнути, полумʼя просто впало на деревʼяну підлогу і з шипінням згасло. Залишило після себе чорну пляму між столами за якими сиділа Віола та Шейн.

І якщо дочка купчини не одразу помітила вогонь, який впав поряд із нею. То Шейн помітив одразу. Схопився на ноги, перевернувши і стіл, і стілець. Верескнув таким тонким голосом, що всі звернули увагу на те, як він зблід і вилупив очі від переляку.

— Вогонь! Вогонь! Пожежа!

Вчитель опинився поряд з Хісарією першим. Та вже тоді ніякого полумʼя більше не існувало. Тільки від чорної плями на підлозі підіймався струмінчик диму. 

— Що тут відбувається? — вчитель поквапився до Шейна, який сидів на підлозі, втиснувшись спиною в стіну, та гикав, продовжуючи витріщатися на те місце, де кілька миттєвостей тому був вогонь.

— Вона! Це вона зробила, — Шейн повільно підняв тремтячу руку, вказуючи пальцем на Хісарію. Потім підняв іншу та торкнувся знівеченої частини обличчя. — Ельфка! Вона!

І тільки тоді вчитель подивився на дівчинку, яка схопилася на ноги першою.

Так вона і опинилася у ратуші. Саме через це.

Хтось збігав по її маму, хтось знайшов у місті батька. А вчитель відвів Хісарію у ратушу.

Проблему мав вирішити бургомістр. Була б це звичайна сварка чи бійка між учнями, вчитель би впорався самостійно. Але звідкілясь взявся вогонь. А Шейн продовжував злякано бурмотіти, що то зробила саме дівчинка, яку виховували ельфи. 

Саме це зараз вчитель розповідав за зачиненими дверима Канкенстіму та Квентіну. І обидва не вірили йому. Перший тому, що не підозрював, про такий магічний потенціал дівчинки. А другий, бо взагалі не знав про той потенціал. 

— Ви самі те бачили? — суворо спитав бургомістр коли чоловік закінчив розповідь

— Ні, не бачив. Шейн здійняв галас, і там був вогонь. Щоправда, не більше ніж від свічки

— І ви впевнені, що то зробила Хісарія? — Він питав у того хто мав наглядати та навчати. Проте дивився зараз тільки на ельфа.

— Я не бачив, — повторив чоловік. — Тільки почув.

— А наскільки чув я, — промовив Квентін, постукуючи пальцями по лакованій стільниці, — цей Шейн разом з Віолою Гельбух тільки і роблять, що знущаються з цієї дівчини. Мій син тому був свідком. Неодноразово. Тому все це більш схоже на нове знущання

— Але Шейн…

— Що? Злякався? — Квентін не дав вчителю договорити. — Чи варто йому вірити, як ви вважаєте? Канкенстіме, а ти що скажеш? Чи могла твоя дочка щось підпалити?

— Ні. Моя дочка не вміє прикликати вогонь. Магія то для ельфів, а не для людей.

Його голос пролунав настільки суворо і впевнено що ні у кого, хто знаходився в кабінеті бургомістра, навіть сумніву не виникло.

— Тоді я не знаю про що нам тут ще можна говорити, — розвів руками Квентін. — На сьогодні, я так розумію, Хісарію заберуть батьки. А завтра, я сподіваюся, ви зможете впоратися з дітлахами, які можуть інколи жорстко шуткувати.

Вчитель нічого більше не сказав, кивнув та вийшов за двері. В коридорі він зустрівся поглядом зі своєю ученицею. Привітався з її матір'ю, опустивши очі донизу, бо вона була ельфійкою, та пройшов повз.

— Листочку, поговори зі мною, — знову заговорила Філарейн коли звуки кроків стихли. Вона чула все, що було сказано в кабінеті бургомістра. Але хотіла почути ще і дочку.

— Поговоримо вже вдома, — саме з цими словами на порозі з'явився Канкенстім. — Ходімо.

У повній тиші вони вийшли з ратуші і рушили додому. Дорогою всі мовчали ніхто і слова не сказав.

Канкенстім йшов попереду майже нічого не помічаючи довкола себе. Він думав про те що їм дуже пощастило, адже Квентін на їхньому боці. Інакше все могло закінчитися набагато гірше

Філарейн навпаки поглядала на місто, яке її оточувало, і кривилася. Брудні вулички, вкриті мертвою бруківкою, дуже рідкісні та худенькі дерева, котрим не вистачає сонця через близькість до високих черепичних дахів, та сморід у повітрі. Смерділо тут просто усім: і потом коней, які щойно провезли вулицею невеличкий екіпаж, і рибою з ринку поблизу, і чиїмось сніданком, і навіть помиями, які хтось собі під вікна вилив

Жінка у той момент зраділа що мешкають вони у найвіддаленішому районі, де мають власний простір та доступ до природи. Вона з глузду б з'їхала, якби довелося жити в одному з цих триповерхових деревʼяних будинків без доступу до власної ділянки землі.

А от Хісарія помічала людей. Вона бачила, як вчитель повільно заходив у двері школи, що знаходилася через дорогу.  Бачила Шейна, якого супроводжувала Віола. Бачила Френка, який визирнув на вулицю після того, як за дверима зник їхній вчитель, і поквапився до ратуші.