Розділ 6

Додому дівчинка повернулася із заходом сонця. І зустрілася на ґанку з батьком. Канкенстім повертався від бургомістра втомлений і злий. Кожен день, проведений у світі людей, осідав на його душі сірим попелом. Під кінець кожного дня ельфа дратувало майже все.

Але було і сонце у всій цій суцільній темряві. Сонце, задля якого він згоден був знаходитися поряд з людьми, які дякували в очі і шепотіли прокльони за спиною. І з цим сонцем він щойно зустрівся поглядом.

— Ти ще не вдома? — здивувався він, побачивши дочку, яку супроводжували дві людські дитини. А на душі у нього потеплішало.

Канкенстім сподівався, що його дочка знайшла собі гарних людей у друзі. Бо сам знав вже немало покидьків та злочинців. 

— Бувайте, — кинула Хісарія Лансу та Френку і поквапилась до батька. — Привіт, тату.

— Листочку, — пробурмотів ельф, поглянувши ще раз на друзів доньки, — де ви були?

Вона зітхнула, наче розуміла, що зараз отримає догану:

— У лісі.

Канкенстім стримався і відкрив перед дочкою двері. Він збирався сказати все, що думає з цього приводу, вже вдома. Та варто було лише зробити крок у будинок, як всі думки на якийсь момент полишили голови батька та доньки.

Філарейн прикрасила будинок живими квітами, над входом висіла велика гірлянда зі сплетених між собою пролісків, тюльпанів та нарцисів. У повітрі панував запах солодощів та випічки. 

— Як гарно, — прошепотіла дівчинка, скидаючи чобітки, і босоніж поквапилась у глиб будинку. — Мамо?

— Я тут, люба, проходь, — голос пролунав з кухні, на якій було ну дуже мало місця.

Настільки мало, що коли Хісарія зазирнула туди. То побачила лише стіл, уставлений тарілками, де поміж них на великому глиняному блюді височів двоярусний пиріг, вкритий варенням та свіжими ягодами.

Ельфійка ж стояла притиснута стільцем до стіни і намагалася витягти щось з пічки.

— Тобі допомогти?

— Ні, листочку, не треба, — вона поглянула на дочку, посміхнулась. — Перевдягайся, сідай до столу. 

Хісарія щасливо посміхнулась і поквапилась.

Вже невдовзі вони втрьох сиділи на кухні, притискаючись один до одного плечима і їли смачнющий салат, запиваючи його узваром з весінніх ягід та трав. А потім переходили до запечених у трав’яному соусі грибів і поглядали на рум’яний пиріг, який мав завершити святкову вечерю.

— Ми з татом приготували тобі подарунок, листочку, — промовила Філарейн у час, коли всі поїли і чекали, коли вже можна буде скуштувати десерт. — Сподіваємося, що він тобі сподобається.

Канкенстім усміхнувся та витягнув з унутрішній кишені жилета маленьку дерев'яну коробку. Поставив її перед дочкою і подивився на дружину. 

— Як цікаво, — Хісарія не побачила того погляду, який батько подарував матері. Не зрозуміла, що так він проявляє докір.

Адже за кілька днів до цього вони обговорювали, що можна подарувати дитині. І Канкенстім наголошував на тому, що треба привчати Хісарію до людських подарунків. Необхідно подарувати їй сукню чи може нитки та голки для вишивання. Але Філарейн була іншої думки і тому зараз із коробки дівчинка витягла маленьку каблучку з гладкого блискучого дерева. Деревина була темно-коричневого кольору з золотим відливом. То був ельфійський бук, який проростав лише у Dra’ed Widior.

— Яка краса, — прошепотіла дівчинка, розглядаючи прикрасу, на якій майстерною рукою були вирізані трав’яні орнаменти та руни.

Філарейн якось розповідала їй, що дівчаткам батьки-ельфи дарують на дорослішання якусь прикрасу, з деревини, яка недоступна людям. Та прикраса має захищати ельфів від негараздів та бід.

— Дякую, — прошепотіла вона, приміряючи каблучку.

Прикраса сіла на вказівний палець, як влита.

— То чому ти сьогодні була у лісі? — спитав Канкенстім, розрізаючи пиріг.

Хісарія опустила погляд, потім подивилась убік і нарешті відповіла:

— Якщо чесно, то була не моя ідея. Але я вже казала тобі, що хочу побачити інших ельфів. Коли ми вже полишимо світ людей, тату? Тут погано!

Чоловік поклав дочці шматочок десерту, відклав ніж і знову подивився на дружину. Цей погляд Хісарія зловила і також подивилася на маму.

Філарейн відвела погляд, не відповівши.

— Чому ми тут? — знову спитала дівчинка, прокручуючи подарунок на пальці. — Це ж не наш світ. Ми маємо жити з іншими ельфами. Вони взагалі існують? Тату! Я жодного не бачила!

— Листочку, — зітхнув Канкенстім, — вони існують. Але просто прогулюючись лісом, ти їх не зустрінеш. Проте можеш зустріти бандитів або звірів. Я не хочу, щоб ти ходила без мене у ліс. Це небезпечно.

Хісарія прямо дивилася на батька, не збираючися відступати від теми:

— То де ельфи, тату? Чому я не бачила жодного?!

— Вони у світі, у який ти не зможеш потрапити без магії, — відповів він тихіше, ніж говорив до цього. — Тому прошу тебе, не ходи без дорослих до лісу…

— А то що? — вона рвучко встала з-за столу, зачепив стільницю. Посуд задзвенів, потурбований характером підлітка. — Я що, не маю права бачити інших ельфів? Нас вигнали, тату? Ви з мамою щось зробили, через що нас усіх вигнали?!