Розділ 4

— Навіть не знаю, — хлопець тупцював на місці, перетворюючи білий сніг на багнюку. — Це ж ти її образив.

Ланс невдоволено подивився на друга:

— Я не ображав її. Я сказав те, що чув від інших дітей. Я ж не тільки з вами час проводжу, в мене й інші друзі є.

Френк насупився. Тепер і він відчув образу у серці. Та Ланс і тут не помітив, що зміг когось образити. Вказав на невеликий дім — останній на курній вузькій вулиці.

— Так що, ти підеш питати?

— Сам іди, — склав руки на грудях син бургомістра. — Це ти образив Хісарію, тобі і вибачатися.

Ланс невдоволено пирхнув, стягнув з голови тонку шапку з сірої вовни і закрокував вперед. Френк постояв на місці кілька миттєвостей, зітхнув і поспішив наздогнати приятеля.

Образу він ще пам’ятав. Слова Ланса хоч і не були якимись надто різкими, зачепили хлопця. Френк майже ні з ким більше не спілкувався. І на то були причини — бо минулої весни купа дітей закидала його багнюкою за якесь висловлювання. І на допомогу прийшов тільки Ланс. Він заступився за хлопця, допоміг очистити одяг та обличчя. Але з кривдниками Френка дружити не припинив. 

Тому почути такі слова від єдиного друга для молодшого сина Квентіна було образливо. Та і Хісарії йому не вистачало. Нехай ця дівчинка і була дивною, молодшою, але з нею було весело.

Ланс піднявся на ґанок, видихнув і потягнувся до пошарпаних дерев'яних дверей.

Френк чув від батька, що родина Хісарії не перші ельфи, які мешкають у цьому домі. До них тут теж якийсь час жили представники вухастого народу, який не дуже полюбляв сусідство з людьми. На те теж була якась причина, але хлопець її не розумів. Він просто звідкілясь знав, що ельфи людям не друзі. Та він не знав, що тому було причиною. Тому з побоюванням поглядав на будинок, в якому мешкали ельфи. Якби Френк не знав, як виглядає тато Хісарії, нізащо б не опинився на цій вулиці поряд з цим будинком.

Та саме завдяки тому, що Канкенстім інколи бував у них дома, Френк і познайомився з Хісарією. А потім здружився. 

— І що казати? — Ланс озирнувся до друга, так і не постукавши.

— Слова, — буркнув Френк. — Що ж ще?

Ланс завжди здавався йому більш рішучим і сміливим. Ще й на рік старшим. А тут не може просто постукати у двері!

Хлопець з брудним чорним волоссям зітхнув і нарешті порушив тишу стуком у двері.

Пройшло кілька миттєвостей, нічого не відбувалося. Ланс знову озирнувся:

— Нікого дома немає. Ходімо.

— Та почекай ти! — обурився Френк, невдоволено насупившись. — Чи злякався?

Останнє питання спрацювало так, як і сподівався син бургомістра. Його друг вип’ятив груди, вперся руками в боки і пирхнув, показуючи своєю позою, що він взагалі нічого не боїться.

І саме тоді скрипнули двері і на порозі з’явилась дуже висока жінка з приємним обличчям та блискучим попелястим волоссям довжиною до тонкої талії.

Ланс застиг, дивлячись на ельфійку, не в змозі і слова вимовити. Він ніколи й своєму житті не бачив справжнісіньких ельфів. І боявся зустрітися з кимось із тих двох, що жили в місті. 

— Привіт, ви до Хісарії? — мелодійний тихий голос торкнувся двох дітлахів, які чомусь зупинилися на ґанку найзанедбанішого будинку в усьому Хонвілі.

— Т-т-так, — видихнув Ланс, продовжуючи дивитися не ельфійку із захопленням. Підняти щелепу йому зараз бракувало сили.

— Листочку, до тебе друзі! — жінка озирнулась, її голос поринув у будинок. І це допомогло Лансу прийти до тями.

Френк тільки тоді усвідомив, що посміхається. Наче його хтось змушує це робити, змушує радіти, що зараз він саме тут.

— Хісарія?

— У мене немає друзів, — спідниця довгої білої сукні заворушилася і з-за неї з’явилася руда маківка. Невідомо, коли саме дівчинка підійшла і сховалася за мамою. Та зараз вона виглядала і прискіпливо дивилась на двох хлопців.

— Не кажи так, люба, — Філарейн посміхнулась, торкнувшись її волосся тонкими пальцями. — Дивись, вони прийшли по тебе. Хочеш вийти на двір чи запросимо твоїх друзів у дім?

Хісарія ображено надула губи, поглядая то на Ланса, то на Френка.

— Ми вибачитися прийшли, — поспішно промовив найстарший з хлопців. — Я образив тебе, Хіс. Пробач. Я не хотів і…

— Ти не образив мене, — буркнула дівчинка, продовжуючи ховатися за мамою. — Ти сказав дурню! Я ельфійка! І ніхто мене не викрадав! Он дивись!

Вона прибрала в сторону волосся, показуючи хлопцям глиняні трикутнички, причеплені на вуха магією.

— Вони поки такі! А вже пізніше відростуть справжні! Зрозуміли?

Ланс з Френком обмінялися поглядами.

— Зрозуміли, — відповів молодший з хлопців. — Ми помилялися.

— Тож-бо й воно! — буркнула Хісарія і нарешті відступила на крок від матусі. — Що, грати в сніжки підемо?

Ланс широко усміхнувся, дивлячись на подругу:

— Так. Ми тебе на вулиці почекаймо.