Розділ 4 : Група Чорних збирачів

Автоматична черга розірвала повітря, та різко стихла так як і з’явилася,  впало майже бездиханне тіло, стрілок підійшов ближче до своєї жертви, посміхнувся та відгукнувся до своїх

• Пацани, та я його конкретно, того, прошив. Але він ще живий. Що ми з ним будемо робити?
• Кант, ну ти хіба не знаєш  шо с такими робити? Ніж є? Кінчай його.
• Я хочу щоб він трішки помучився. Я хочу щоб він страждав та благав про пощаду – злорадно посміхнувшись і нахилившись до своєї жертви Кант
• Досить гратися – грубий голос перервав розвагу  своїх  людей. – кінчай його, забирай  все його майно і вперед. Нам потрібно  рухатися, наші клієнти вже майже в місті.

Холодна сталь ножа пронзила горло, кров окропила  землю. Тіло впало замертво, а Кант  ніжно витерши свого ножа одягом вже мертвого ворога посміхнувся , так ніби мала дитина посміхається коли  отримує подарунок.

• Ну, подивимося, чим наший жмур був багатий – забравши наплічник, Кант відкрив його – Так, дивіться, непоганий хавчик та декілька  прикольних цяцьок,  нормально, а це що? О,  дивіться, я майже клад найшов, цілий блок сигарет. Значить будем жить.
• Так, Кант, все зав’язуй. Нам пора.

Група з 20 чоловік рухалася швидко,  вся в чорному обмундируванні з масками на обличчі.  Всі були майже одного зросту,  на один вид та розмовляли ламаною українською мовою.  Жорстокі та безкомпромісні, не маючи  ніякого жалю до своїх жертв,  вони були готові йти до кінця. Їх можна було називати по-різному,  найманці, бандити,  але вони були мародерами, тими хто живився не заробітками, а грабували та вбивали виживших , не гребували вони й вже мертвими  тілами, забирали речі, одяг, взуття. Все забирали.  Добре озброєні, мали витримку та гарт, в їхніх рухах  добре читалося що вони були вже давно займалися таким промислом.

• Так , ми зупинимося на перепочинок, сон та вечерю. Тому, Кант, вистав охрану, постав пости та підійди до мене.
• Харашо, Бур, я скоро підійду.

Виставивши охорону,  віддавши команди та перевіривши  особисто що всі приступили виконувати  поставлені завдання Кант підійшов до Бура.

-Ну, то що ти хотів? Які в нас плани та зачєм ми їдемо до того богом забутого міста? Там же нічого немає і бути не може.

-  Мені прийшло замовлення на голову одного чєловєчка.  Ти ж сам понімаєш звідки це замовлення.

-  та неужелі? Шо прям звідти? З Великої землі? І шо? Як ти вийшов з ними на связь?

- Бля, Кант, це тебе не має волновать. Мої связі, хай будуть моїми связями. Да?  Всьо. Слухай внімательно. Це наша цель – Бур показав фото на якому був зображений, молодий на виляд чоловік, русий, з голубими очима та статною фігурою – це Старший, він командир групи Помста. У нас на нього заказ, є інфа що він буде в Бердосі, так як він туда відправився на пошуки якогось там хрєна важного. Він своїми ділами допік деяких дуже важних людей, як мені сказав замовник – вооружон і очень опасєн.  Цена за голову цього Старшого – наша путьовка На Большую землю та пару сотєнь тисяч  доляров.

- Шо ш це він таке зробив, для заказчиков поганого, шо за нього таку цену завалили?

- Помниш Сєдого та його групу, які були прям очєнь чесними людьми та заробляли собі на життя таким же промислом як ми, але в масштабах декількох областей

- Так цю ж групу порєшали, і говорять конкретно порєшали. Вирізали под корєнь.

- Так вот. Того хто цю групу порєшав, знайли, ним оказався  цей Старший. Ти ж знаєш, хто такий був Сєдой? Правильно, він був братом Бора, того самого большого человека, який  тримав майже всю зону до 24 года.  Ну от, от нього і заказ на голову цього Старшого.

   -  Якшо є заказ значить він буде ісполнєн.

- Не радій так сильно. Це наша остання справа. Ми маємо її зробити чітко та в короткі терміни. Все , задача тобі ясна? Тоді вперед. Йди займайся справами табору. Готуйтеся.

- Ясна-понятна.

Кант вийшов з імпровізованого намету, та відправився по своїм справам.