Розділ 3 : За межею можливостей

Густий туман оповив стрімку ріку , ніби обіймаючи щось  надзвичайно рідне та кохане, і тримаючи так ніби боявся втратити. Крізь туман проглядалися язики полум’я  та оповивали фігуру людини. Вона, точніше він  сидів і дивився на вогнище,що так весело вигравало лише йому єдиному зрозумілий мотив танцю, і ніби намагаючись сказати « Озирнись довкола,посміхнись,життя продовжується» . Але життя завмерло вже давно  напевно в найближчі тисячі кілометрів, та й хіба можливе життя в над тяжких умовах виживання без їжі, без води. Вже не було того життя, а можливо і хтось залишився жити в бункерах, бомбосховищах, якихось нашвидкоруч  облаштованих  сховищах. Чоловік був в глибокій задумі, а на обличчі був чітко виражений смуток, та й як не сумувати,  їжа майже закінчується, залишилося  всього лише на два тижні  запасів на групу з 70 осіб,  а полювання як на зло не задалося. Погляд був наповнений злості та жалю…але раптом він затримався на чомусь дивовижному, на чомусь що змусило його погляд потеплішати, а вуста застигнути в чарівній посмушці…квіти… Дивовижна все ж природа, після такого потрясіння та такої страшної трагедії вона була здатна відновитися та подарувати очам таку красу. Троянда розквітла майже на березі цієї швидкоплинної, стрімкої ріки. Троянди… Вона дуже любила троянди, рожеві, привезені з Нідерландів…  «Коли я ж дарував їх  в останній раз їй ті прості та в одночас чарівні квіти, напевно коли повернувся  з Норвегії… так це був той крайній раз…»

• Варяг, ти чому не спиш? Ще ж лише 4 година ранку, в нас ще 2 години щоб виспатися, сьогодні нас чекає тяжкий день.
• Спіть, відпочивайте я вже виспався та й напевно не так сильно я й втомився.

 Голос Варяга звучав з тривогою та сумом. Від цієї вилазки залежало життя  не лише 70 людей, а й ще декого, надзвичайно важливого в його житті: коханої дружини, дочки та сина. Вони напевно і були тими, заради кого він був ладен віддати своє життя. Варягу було  32, молодий статний чоловік з військовою виправою та навиками, вже 7 років як він був одружений, а все ж досі його серце боліло  як згадував дружину та дітей, напевне останній аргумент продовжувати жити. Варяг дістав сигарету, відголосок минулого щасливого життя, що було зруйноване всього лише за кілька годин, ізнову поринув в роздуми.

Світало. Туман сідав на ріку, так ніби намагався затриматися як найдовше Сонце поволі почало підійматися над річкою. Першим прокинувся Лісник, підійшовши до Варяга похлопав по плечу

• Не засмучуйся, друже, ми обов’язково здобудемо їжу та паливо, це всього питання часу, ти ж знаєш, ми завжди добиваємося поставлених цілей.
• Я знаю, друже, обов’язково. Ми мусимо це зробити на наших плечах зараз забезпечення та гарантія виживання нащої спільноти. Буди решту, вже  скоро будемо рухатися далі, сьогодні ще багато потрібно нам зробити.

     Лісник почимчикував до імпровізованого табору, що був облаштований на ніч. На щастя сьогодні на чати не довелося ставити чатових, вони були далеко від будь-яких населених пунктів, рухалися непомітно намагалися спілкуватися мовою жестів, щоб нічого не видало їх присутність. На щастя, ніч пройшла без  пригод. Група прокинулася, почався рух в таборі, кожен з групи знав свою роботу, хтось приготував сніданок, хтось чистив та перевіряв зброю, хтось набивав магазини патронами. Такий злагоджений механізм рухів  міг загартуватися лише в групі яка вже разом провела не одну операцію, в групі яка вже  разом була протягом тривалого часу.  Справді,  ця група була сформована відразу  після трагедії і діяла вже більше трьох років, успішні вилазки в найближчі населені пункти були звичною справою але нажаль, там вже не було чим поживитися, все протягом трьох років було винесено, розібрано дещо втратило свою цінність, а  більшість було заражено радіацією, залишалися напевно сховища в великих містах, які були побудовані на такий випадок.

Варяг знову затягнув сигарету,  це вже була третя, посміхнувся згадавши слова коханої що ну ніяк не можна йому палити багато…. Як же давно це було , як же він сумує за старим, втраченим життям.

• Варяг, сніданок вже готовий, група чекає лише тебе.
• Добре, Адам, я вже йду

Поснідавши та випивши напій, що віддалено нагадував каву, зробивши імпровізований стіл група з 10 озброєних, сурових чоловік оточили його та схилившись розглядали стару, пожовклу карту та якимись, лише їм зрозумілими позначками.

• І так, друзі, ми зараз знаходимось в цьому квадраті, ми маємо  йти на Тетерівку, але плани в нас трішки змінилися, ми будемо йти до Бердичева.
• Але ж це десь приблизно 40 кілометрів , ми втратимо наш дорогоцінний час, нам потрібно  три дні щоб туди  дістатися.
• Так Аскольде, я знаю, і готовий пояснити своє рішення. Розумієш, ми вже в околицях визбирали все що можна було, поживитися тут в нас немає шансів.  В нас майже закінчуються патрони та паливо.
• Я розумію.
• Я ще не договорив -  перебив Аскольда Варяг - отже, ми маємо знайти їх. А в Бердичеві були військові частини. Так, я розумію що шансів мало, але вони є. тому, ми маємо цей шанс використати. Тим паче, до нашого славнозвісного виходу з міста, ми дещо приховали скориставшись метушнею. Сподіватимемось, що воно ще на місці.
• Добре, Варяг, тоді поясни чому ми перебивалися дріб’язком, маючи такі запаси, про які ти говориш?
• Аскольде, в нас не було такої потреби використовувати ті запаси, і тим паче, згадай нашу групу 3 роки тому? Скільки нас було? Майже три десятка, а точніше 27- підійшовши ближче до Аскольда Варяг подивився йому в обличчя - хочеш я назву всіх поіменно хто загинув? Що ми зробили? Ми лише шастали в околицях і не заходили до великих міст, або хоча б містечок, ми полювали – але самі ставали здобиччю для мародерів. Нас залишилося всього лиш 10. Розумієш?- перейшовши на крик Варяг взяв Аскольда за ворітник, злобно дивлячись в його очі. 

Рука Лісника лягла на плече Варяга.

• Тихіше, друже, заспокойся. Припини. Ти ж знаєш, для нас то були смутні часи, ми лише сформувалися та почали виходити на лови та заготівлю. Ми були зовсім не професіоналами, і лише з часом ми змогли загартуватися - нажаль такою жахливою ціною. Ми всі шкодуємо про ті часи та пам’ятаємо кожного хто тоді віддав життя за те, щоб ми змогли вижити.
• Добре, Лісник, я заспокоївся. Все добре. Вибач Аскольд, я трішки погарячкував. Нам потрібно бути зібраними.  Отже, продовжуємо нашу нараду.  Значить так - ми проведемо розвідку і заразом дізнаємось що там є. Час на приготування, перевіряємо екіпірування, зброю привести в повну бойову готовність - 30 хвилин нам вистачить. Рон, Адам, Гліб та Лісник  залишіться будь-ласка. Є ще дещо, що ми маємо обговорити.