Розділ 8.2

Хея вилізла зі шкур, мов сполохане звірятко з листя, і подивилася йому вслід. Двері поспіхом зачинилися. Пролунали швидкі кроки. Він поспішав так, ніби боявся, що до його повернення бранка втече. Але… Вона вже була спокійна. Лише озирнулася, неквапливо роздивляючись покої, в які її нахабно поселив принц.

Усе тут було по-варварськи і по-королівськи водночас. Оксамитові балдахіни і черепи на стінах. Шкури на підлозі й живі ліани на колонах. У цьому інтер'єрі був увесь Ітан.

Хея накинула хутро на плечі й пройшлася по кімнаті босими ступнями. Килими з оленячих шкурок були м'якими і теплими. Затишно. Роздивившись брутальний декор опочивальні, вона почухрала до дзеркала, щоб глянути на втомлену пригодами себе.

І знову вереск сколихнув покої.

— Моє волосся! — запищала Хея, побачивши у відображенні білі пасма. Маківка темна, а далі — все ніби в попелі й снігу.

Вона наблизилася до дзеркала, ніби вперше бачила віддзеркалення, і пристрасно вдивлялася в нову себе. Навіть очі її стали світлішими.

— Це все від вогню?.. — прошепотіла вона й відступила.

Серце пропустило удар, і вона притиснула долоні до грудей.

— Казка… — зронила порожнім голосом і захитала головою.

У вогні не згоріла. Волосся вибілилося. Погляд аж сяє. Все це справді було схоже на міф.

Поки гостя стояла посеред спальні, кутаючись у хутро, в покої ввалилися Ітан з тацею, а разом з ним і цілитель — звичайнісінький дідусь у сірій мантії.

Принц обігнав старця і поставив їжу на тумбу біля ліжка. А той в свою чергу розгорнув на краю постелі вузлик, напханий сумнівними інструментами і травами.

— Ну, лягайте, пані, — прохрипів цілитель і почухав бороду. — А вас, Ваша Високосте, я попрошу вийти! — звернувся він до Ітана і кивнув на двері.

— Чому? — буркнув дикун. — Я хочу чути!

— Таїна! — протягнув цілитель і підняв палець догори. — Якщо ви не батько і не чоловік — то знати все в подробицях не можна!

— Я твій принц! — Ітан став, як кам'яна стіна, не посунеш.

Але старець тицьнув у нього пінцетом.

— А сам не любив, коли я на твій огляд батька кликав, як тебе малого за дупцю дракон цапнув! Киш! За двері!

Хея пирснула зо сміху на весь голос.

Ітан почервонів, ніби його окропом облили, і миттю майнув на вихід.

Цілитель потер долоні і глянув на Хею зацікавленими мутними очима. Перед ним — особливий випадок.

— Є якісь скарги?

Дівчина лягла на ліжко і нервово закусила губу.

— Трохи є… живіт болить часто, коліна ниють, і ці… регули… ну…

Дід сіпнувся. Зарухав вусами, добираючи слова.

— На «журавлинку» не присідаєш кожен місячний цикл?

— Т-так… — сором'язливо прошепотіла Хея і відвернулася. Щоки палали.

— Діло важке… І давно вже?

— Більше пів року.

— Ох… Спиш мало, їси мало, що ще?.. — насупився дід, торкаючись низу її живота.

— Вся моя сім'я на моїх плечах трималася, годувала я всіх. Багато років, як кобила, без перестанку лямку тягнула. Зрештою, втомилася і втекла.

Кожне її слово було просякнуте смутком, а пальці нервово гралися з пасмом білого волосся.

Цілитель розважливо похитав головою, продовжуючи огляд.

— Ну, витримка в тебе залізна, дотягнула. Та лікуватися треба. Шлунок майже до хребта приріс. Випишу тобі по склянці молока зранку і фрукти на ніч. М'яса багато поки не можна. А щодо регулів, то тут відвари з трав… і чоловіка б радив. Але то таке. Не смію нав'язувати.

Хея витріщилася, з вух мало не пішла пара.

— Просто трави! Трави і все! Айно!

Цілитель хитро посміхнувся і накрив її ковдрою, закінчивши огляд. А потім звільна зібрав свій вузлик і пішов, щось бурмочучи собі під ніс.

Хея провела його коротким поглядом і перевела очі на стелю. Зелені кристали виблискували, мов зірки в кам'яній височині.

Дівчина зробила глибокий вдих, і думками повернулася в минуле. Згадалися всі роки страждань. Голод. Недосипання. І батьківські крики про те, що вона — нікчемний мисливець.

Але… серце стиснулося при згадці про сім'ю. Скільки б образ вона не тримала в глибинах душі, а все ж… ті невдячні люди — її рідня.

— Цікаво, як вони там зараз?.. — подумала Хея, згадуючи батька, матір, Лану і малечу.