Розділ 8.1

Хеї снився дивний, величний сон.

«Небо було чорним, усіяним розсипом зірок. Під ногами — попіл, змішаний зі снігом. Босими ногами ступали люди по стежині, що вела до високого багаття. Ритуал. У руках вони несли шкури малих ящерів із блискучою лускою і кидали їх як жертву у вогонь.

Під рик древнього звіра троє адептів вийшли вперед і спробували вихопити ті шкури з полум'я. Їхні руки вкривалися опіками, а крики розливалися долиною. Ніхто не зміг дістати шкуру.

Древній ящір, бурий дракон, вийшов до людей і видихнув на багаття язик полум'я. А тоді промовив:

— Приведіть дітей своїх. І киньте в багаття — всі вціліють. А хто боятиметься — ніколи дару не отримає в свою родину.

Голос його прогримів, мов грім. Люди відступили на крок, ховаючи дітей за спинами. Лише один русявий чоловік вийшов уперед із двома малюками на руках. Вони плакали, а він холодно дивився на ящера, ніби давно зробив вибір.

— Я Фок! — закричав він, щоб кожен почув прізвище сміливця. — І я віддаю цих дітей тобі, драконе. Я вірю!

Він підніс дітлахів до багаття. Зупинився за крок від вогню. Попіл летів їм в обличчя, змішуючись зі сльозами, але батько не відступив. Він кинув дітей у полум'я і благословив їх молитвою.

Дракон дихнув вогнем, ховаючи жертв у червоних язиках.

— А тепер чекай, — проричав він і наказав чоловікові сидіти перед багаттям до кінця ритуалу.

Фок сів і чекав. Доки зорі не змінилися на сонце, а багаття не згоріло дотла.

Тоді побачив він у попелі своїх дітей — недоторканих вогнем, первісних, неушкоджених. Вони спали міцним сном. Неопалимі.

Дракон обвив маленькі тіла хвостом і промовив:

— Діти твої благословенні Лісовим Богом-Батьком. І полум'ям моїм. Хай кров свою несуть через віки, доки небом літатимуть дракони».

Хея різко схопилася, розгрібаючи шкури, і озирнулася навколо заспаним поглядом. Сон покидав її, поступаючись місцем подиву. Погляд сірих очей мимоволі ковзнув уздовж тіла. Нага, як мати народила.

Дівчина почервоніла, витріщилася, мацнула себе, змітаючи попіл зі шкіри, і закричала на всі покої.

Крик луною покотився на терасу, коридором і далі… пришвидшивши чиїсь кроки за дверима аж до бігу.

— Що сталося?! — Ітан увірвався в покої і важко задихав, дивлячись на перелякану гостю.

Хея схопилася з ліжка, притискаючи до себе шкуру, і окинула чоловіка спантеличеним поглядом. Босий. У легких лляних штанях. З мокрим торсом і волоссям. Роздягнений до поясу. Зі свіжими бинтами на плечі й долонях. Щойно після купальні й цілителя.

Дівчина заридала і вхопила попільничку з тумбочки.

— Ти скористався мною?! — спалахнула вона і жбурнула попільничкою йому в голову.

Ітан ледь встиг пригнутися. Тільки керамічні уламки посипалися йому під ноги — попільничка дзвінко розбилася об стіну.

Та Хея не спинилася і схопила канделябр.

— Ти позбавив мене честі, виродку! — закричала вона і накинулася на чоловіка.

Принц відсахнувся і вдарився спиною об стіну.

— Я? Ні! Ти… ти чого це?! — розгубився він, щойно вона замахнулася на нього канделябром. І набила йому ґулю на лобі, аж до крові.

Хея нестримно йшла в наступ. Вона притиснула його до стіни і зціпила зуби, мов розгнівана вовчиця.

— Я вб'ю тебе!

— Я тобі драконами клянуся, що нічого з тобою не робив! — пробелькотів Ітан, дивлячись на неї з висоти свого зросту, як винувате цуценя.

Хея відкинула підсвічник і схопила принца за щелепу. Втиснула пальці в шкіру і проричала:

— Тоді чому я гола в твоєму ліжку, паскудо?!

Ітан зливався зі стіною і розгублено ворушив губами. Жодного пристойного пояснення на думку довго не спадало.

— Ну… — ледь почав він, — після того як Хуґо намагався тебе спопелити, а ти вціліла… я відніс тебе в ліжко. Хотів залишити на терасі, але ж… пошкодував! А ти тепер так зі мною?..

Він торкнувся розбитої скроні й глянув на пальці в багряній крові. Зітхнув.

Хея пронизала чоловіка недовірливим поглядом, і відступила, випускаючи його з полону. Знову оглянула себе, обережно зазираючи під хутро. Справді, вся її шкіра була в попелі.

— Так, здається, я починаю згадувати. Дракон намагався мене стратити. Я вижила, а потім… Потім усе стало як у тумані, і… Ти дійсно нічого зі мною не зробив, поки я спала?

Ітан здичавів.

— Ні! Я що, схожий на ґвалтівника? Господи! Навіщо я залишив тебе у своєму ліжку? Треба було до темниці кинути! — його голос не був грайливим, він сказав це цілком серйозно і стиснув кулак. Відвернувся, гнівно видихаючи через ніздрі, мов дракон.

Бранка опустила погляд, намагаючись усе переварити в своїй хворій голові. Повернулася до ліжка і сіла на самий край.

Небо за вікнами вже було глибоко вечірнім, всіяним першими зорями. Дракони поверталися до своїх гнізд. Хея спостерігала за ними, поки Ітан ходив по покоях і щось робив: шурхотів, переставляв речі, важко дихав. Вона не мала сміливості глянути, тож могла тільки здогадуватися, що він підкидав дрова до каміна і збивав подушки.

Принц підготував собі місце на тапчані, ліг, схрестив руки на грудях і втупився у вогонь.

Вони мовчали довго, лише слухали дихання одне одного.

Зрештою, Хея підвелася і буркнула:

— Їсти дай.

Ітан неохоче повернув до неї голову і пирхнув.

— Я думав, ти сита помстою.

Дівчина надула щоки.

— Ну й добре! Мені не вперше голодувати!

Вона повернулася до ліжка. Заховалася в шкури й згорнулася клубочком, ображена.

Чоловік підвівся на ліктях. Його брови зійшлися на переніссі, а обличчя пересмикнуло від нерозуміння.

— Справді? — спитав він. — То ти не від природи така худа? А від недоїдання? А здоров'я твоє як?

— Ніяк! — колюче відповіла Хея і з головою накрилася шкурою.

Ітан встав з тапчана і попрямував до ліжка. Сів біля гнівно дихаючого клубочка і накрив його своєю великою перебинтованою долонею.