Розділ 7.4

Король, що весь цей час стояв у тіні печери, нарешті зробив крок уперед і промовив до сина:

— Мисливці Фоки — древній рід. Його члени мають дар — неопалимість у драконячому полум'ї. Але не намагайся штовхнути її у звичайне багаття. Згорить. Щит працює тільки проти вогню дракона.

Принц сховав Хею в обіймах, наче свій скарб, обернувши її спиною до світу, щоб ніхто не бачив її наготи. Він сидів серед сталагмітів, шокований, майже злившись із камінням, і втомлено глянув на батька.

— То ти знав? І тому дозволив Хуґо її підпалити?

Король Хаґар відвів погляд убік, на чорного дракона, що знову плескався в озері, й посміхнувся самими кутиками вуст:

— Здогадувався. Як і Хуґо. Я був там, у той день. Коли ця дитина забажала його вбити. Я бачив. І пам'ятаю. Добре, що їй тоді не вдалося. Зірки шепотіли про зовсім іншу долю.

Він скинув із себе хутро і простягнув синові.

— Тримай. Вкутай її і віднеси до палацу.

Принц взяв хутряну накидку і дбайливо замотав у неї обм'якле тіло Хеї. Видихнувши, він підняв її на руки і поніс.

Король проводив сина поглядом і, щойно той зник у виході з печери, повернувся обличчям до дракона. Склав руки за спиною і зверхньо глянув на суддю.

— А якби вона не виявилася неопалимою? Тоді що? Ти б убив мою… невістку? Довбень! — спитав він крізь зуби, поки Хуґо лежав мордою у воді й охолоджував своє розпечене тіло.

— Та я цей запах серед сотні впізнаю, — пробурчав дракон у воду, випускаючи пару і бульбашки, ніби гейзер. — Смерділо Фоками за милю!

Король протяжно хмикнув, аж до рику в грудях, і подався вслід за сином.

— Піду я. Щоб той дикун її часом десь на сходах не покинув.

День котився до вечора.

Ітан підіймався коридором-сходами і через кожні три сходинки зиркав на Хею, перевіряючи її стан. Йшов швидко, ніби кудись запізнювався. Подолав пів палацу й озирнувся, почувши голос батька позаду. Рикнув, як звір, і майже перейшов на біг.

Дістався своїх покоїв, що були занурені вглиб скелі й мали вид на драконячі гнізда. Оглянувся. Спочатку погляд його впав на балкон, встелений шкурами — прекрасне місце для відпочинку. Потім він глянув на тапчан біля каміна. Але заперечливо мотнув головою, не погоджуючись із цим вибором, і зрештою опустив Хею… на своє ліжко.

Вона потягнулася, торкаючись щокою м'яких баранячих шкур, і солодко зарухала губами, ніби смакуючи свій сон.

Ітан вкрив її ковдрою, видихнув і відступив.

— Чорт! Що ж тепер буде?

Він глянув на свої долоні. Шкіра червона і роздратована після розпеченої луски Хуґо. Та ще й наконечник від стріли в плечі нагадав про себе тупим болем. Треба до цілителя. Але Ітан схопився за чоло й почав міряти кроками кімнату, намагаючись перетравити події сьогоднішнього дня.

Раптом він зупинився. І розізлився так, що мало не спалахнув, як смолоскип.

— Не подобається це мені! — випалив він, пронизуючи сплячу дівчину поглядом. — Ти всього лиш брудна мисливиця! Я не маю… А!

Раптом у масивні двері пролунав стукіт, а потім роздався і голос:

— Ти тут?

— Батьку? Заходь, — буркнув Ітан і став поруч із ліжком, затуляючи його собою.

Король зайшов у покої, глянув на «злочинницю» в ліжку принца і ледь придушив усмішку.

— Тож із темниці — у свої покої? Ти великодушний.

Ітан зціпив зуби.

— Не знущайся! Я тут навіть не спатиму! Не знаю, що там твориться у твоїй голові, але викинь це! Між мною і нею нічого не може бути. Ти сам недавно говорив про необхідність політичного шлюбу з династією Аль. А зараз натякаєш на... неї?! — він кивнув на Хею. — Я, мабуть, загрався. І піду, поки не пізно!

Він пішов повз батька і навмисне зачепив його плечем.

Король навіть не схитнувся.

— Місяць тому ти опирався самій думці про політичний шлюб. Що ж на тебе найшло? Уже пів року як ти розлучився з тією дівкою з роду Аль. Невже ти згадав про неї зараз, коли добровільно приніс у цей палац Хею? — спитав він, озирнувшись через плече.

Принц застиг у дверях.

— Я, здається, загнав себе в пастку. Хея здавалася мені хорошою розвагою. Але мені не до вподоби твій настрій! Ти сприйняв її появу як знак! До чого? До того, що я одружуся? Ні!

Він проричав це і зник. Лише луна від його гнівних кроків прокотилася коридором.

Король схрестив руки на грудях і знову глянув на мисливицю. Та спала, зарившись у шкури, і смоктала кінчик великого пальця.

— Бідна дівчинка! Я тобі не заздрю, — сказав він голосом, сповненим співчуття, і покинув покої. Тихо зачинив за собою двері й залишив гостю на самоті.

Хея уві сні обійняла шкуру, занурюючи пальці в кучеряву вовну, і ледь чутно прошепотіла:

— Ітан...

Ніжно і ласкаво, ніби вже кохала це ім'я.