Розділ 7.3

Ітан кинув, не озираючись на батька:

— До темниці її кинемо, так? Якщо Хуґо помилує?

Король хмикнув, ідучи за ними слідом і тримаючи обох під наглядом.

— Звісно, звісно. В підземелля, — бовкнув він, ледь стримуючи смішок. — Як побажає принц.

Хея нахмурилася і побігала поглядом по обличчю короля. «Та він же з нього знущається!» — подумала вона і кинула на викрадача майже співчутливий погляд.

Вони покинули залу, спустилися вузькими коридорами-сходами глибоко вниз і попрямували до величезної печери. З її глибин долинало протяжне ричання, що дивним чином перетворювалося на мелодію.

Зі сталагмітів капала вода. Одна крапля впала Хеї на маківку. Вона підняла погляд і побачила красу: тисячі кристалів мерехтіли на склепінні, переливаючись зеленою магією. А в кінці печери розкинулося невелике підземне озеро, і в ньому плескався дракон.

Хея придивилася. Його чорна луска блищала у сяйві кристалів, наче зоряне небо.

Але. На грудях. Не було. Однієї. Луски.

Король та Ітан пішли далі, а вона застигла на місці. Холодний піт вкрив її чоло, а очі округлилися.

Вона усвідомила.

Дванадцять років тому. Той самий дракон. В день її бойового хрещення... Це. Був. Він.

Ящір розправив крила і глянув на гостей. Його очі спалахнули полум'ям і цікавістю. Він ударив шипованим хвостом по воді й проричав:

— Ітане, чому на три дні раніше?! Це знову моя Анора протестує? Ця жінка! Я йду з нею говорити!

Він рушив уперед, видихаючи дим крізь роздуті ніздрі.

— Не жени коней! — крикнув король і зупинив дракона, поклавши долоню йому на груди.

— Я тобі на суд браконьєрку привів! — нарешті промовив Ітан, кивнувши на бранку.

Хея кліпнула. Хуґо перевів погляд на неї. Вдивився.

— А-а! Ось воно як? — загримів він і вийшов з озера. — Драконолов! Злочиниця! Безсердечна тварюка!

Він кинувся до неї.

Дівчина відсахнулася і впала на землю. Дракон скалив зуби просто перед її обличчям, і мало не обпік його парою. Вона закрилася рукою.

А він продовжував:

— Скільки драконів вбила?! Скільки ящерів знищила?! Полювала й на мою сім'ю?!

Хея жадібно вхопила повітря. Все тіло здригнулося. Вона ледь відсунулася назад і з-під лоба глянула на звіра.

— Жодного не вбила. Жодного. Лише… честь роду хотіла повернути. Не знала я, що дракони… такі, — її голос тремтів, а на останньому слові глухо обірвався.

— Які?! — заревів їй в обличчя Хуґо.

— Живі. Свідомі. Як люди… Я не вбивця. Я просто мисливець!

Вона з останніх сил подивилася йому в очі, знову згадавши ту ніч, коли мала вбити його...

Хуґо хмикнув і відступив. Неквапливо обвів поглядом короля і принца. А потім знов покосився на злочинницю.

— Здається, я знаю, хто ти. І зараз підтверджу свої здогадки! — промовив він і набрав повні груди повітря.

Мисливиця завмерла. В її очах плескався жах.

Його груди розкалилися, наливаючись магмою.

— Хуґо! Зупинися! — закричав Ітан і кинувся до дракона. Вчепився голими руками в його розпечену луску. Стиснув зуби від болю.

Але Хуґо не спинився.

Полум'я вирвалося з його пащі і вдарило в Хею.

Її крик розлився печерою. Вогонь огорнув її тіло. Вона потягнулася рукою до Ітана, благаючи про порятунок, і бачила його обличчя, сповнене розгубленості й первісного страху.

Але… Коли вона знов глянула на Хуґо, то раптом усвідомила, що їй... не боляче.

Хея впала і роздивилася свої руки. Полум'я танцювало на шкірі, але не пекло, а гріло. І не кривдило. Лише одяг миттєво згорів, перетворюючись на попіл.

«Що… відбувається?!» — остання думка промайнула в її голові, перш ніж усе поринуло в туман і вона втратила свідомість.

Ітан кинувся до неї, щойно полум'я згасло. Він схопив її за вкриті попелом плечі, струснув.

— Хеє! Хеє, отямся!

Він ошелешено бігав поглядом по її вцілілому тілу. Гола. Первісна. Вкрита попелом. І волосся її посвітлішало, ставши майже білим.

Диво.

Принц пригорнув дівчину до себе й розгублено глянув на Хуґо.

Дракон відвернувся і видихнув:

— Фок! Все ясно. Певне, ще й та сама дівка, яка понад десять років тому намагалася мене застрелити.