Розділ 7.2

Ітан приземлив Анору на величезній терасі з красивими кам'яними балясинами.

Хея розстібнула ремінь, що тримав її у сідлі, і зістрибнула з дракониці. Озирнулася. Палац. Справжній величний кам'яний палац. Дім Ітана Хаґара.

Принц поплескав Анору по боку, відпустив її, а з Фассулька зняв наплічник. Мати з дитинчам зникли в небі, залишивши вершника і його бранку наодинці.

Ітан схрестив руки на грудях і втупився в Хею серйозним поглядом.

— Що ж… ми в Тарракотії. Поводься культурно. Без дикунства. Я теж буду.

Він рушив, не чекаючи відповіді.

Дівчина почухрала за ним, прикувавши увагу до інтер'єру. Очі її блищали. Палац вражав грубим, але деталізованим дизайном: кам'яні статуї, ліани, що обвивали колони. Вона відставала, роздивляючись картини, намальовані грифелем, і черепи маленьких драконів на стінах. Моторошно.

Ітан схопив її за комір і потягнув за собою.

— Вартові зараз тебе спіймають і на корм Хуґо пустять! — буркнув він і штовхнув її йти перед собою.

Вона помітила хижі погляди солдатів і слухняно повернулася під його контроль.

Нарешті, принц відчинив масивні двері й увійшов до просторої тронної зали. Височезна стеля губилася десь у глибині скелі, а величезні аркові вікна виходили видом на море.

Хея витріщилася. Вона й не знала, що за горами є море. Вона підійшла до вікна, ахнувши. Над хвилями ширяли блакитні дракони й полювали на рибу.

— Я бачу, ти ще довго ходитимеш із роззявленим ротом, — засміявся Ітан і клацнув пальцями по її підборіддю, закриваючи їй рота. — Некультурно!

Дівчина лише видала «Г-а-а?». «Це мені каже найбільш дикий і шалений варвар, якого я бачила за життя?!» — подумала вона і штовхнула його долонею в чоло.

— Відчепися! Дай глянути, як ви тут живете! Може, я ще й додому захочу!

— Що? Ні, дівчинко, я тебе не відпущу. Ти будеш тут… навіки! — посміхнувся він їй просто в обличчя.

Хея знітилася, але через мить знову повернула образ дикунки:

— Не наближайся! А то вкушу. Некультурно!

— І це стане черговим нападом на принца і ще однією причиною запхати тебе за ґрати!

Він насувався на неї, мов вовк. Хея відступила і відчула спиною гірський вітер.

Вона стояла на самому краю відкритого вікна. Ще крок — і падіння.

Та Ітан схопив її за талію.

— Ні. Падіння зі скелі — не той вид страти. Ми так зрадників караємо, а не драконоловів.

Він тримав її на краю, усміхаючись, поки вона дивилася на нього очима, сповненими шоку. Його долоні міцно вчепилися в її талію і ледь помітно втікали вгору.

— Ну то що вибираєш?.. Вкусити мене, потрапити за ґрати чи… втекти додому? — спитав він, дихаючи їй на вуста.

Хея глянула на його губи.

— Перший варіант найбільш спокусливий…

— А може… це мені варто нарешті вкусити тебе?.. — видихнув Ітан і нахилився.

Та вона різко відсахнулася, побачивши, що в залі вони не самі.

Ітан ледве втримав її, щоб вона не зірвалася вниз, і ошелешено глянув убік.

У залі, схрестивши руки на грудях, стояв чоловік з короною на голові. Високий, статний, у шкіряному вбранні, з хутром на плечі.

— Я тільки-но хотів спитати, чому ти, Ітане, повернувся з місії на три дні раніше, як тут таке… — низьким голосом промовив король і рушив до них.

Хея сховалася за плечем Ітана, забувши як дихати. «Дідько! Що зараз буде!»

Ітан ворушив вустами, підбираючи слова, та король напав першим:

— А ти!.. Ти, мій хлопчику, привів мені невістку! О боги! Це сталося! — він підняв руки догори. — Святі грифони! Ти. Привів. У цей палац. Жінку!

Принц нахмурився, схопив Хею за плечі й виставив перед собою.

— Це не моя жінка. Це бранка! Я привіз її на суд!

«Зрадник! Боягуз!» — промайнуло в голові Хеї.

Король окинув її важким поглядом і хмикнув.

— Справді, злочинниця… Бо викрасти серце принца — неймовірний злочин.

Він узяв руку Хеї і поцілував її, наче вона була леді.

Ітан зблід.

— Гей! Відчепись! — загубивши свою «культурність», закричав він і вирвав дівчину з рук батька.

Король засміявся.

— Це в нас ревнощі?

— Ні! Це статут про поводження з бранцем! Вона тут для суду, а не для твоїх манер! — загарчав Ітан і сховав Хею у своїх обіймах.

А вона… її душа вже ширяла десь над морем разом з драконами.

Ітан уперся в батька поглядом. Запалав.

— Я сам з нею розберуся.

— Ні, якщо вона злочинниця, розберемося згідно із законом. Який злочин вона скоїла?

— Вона браконьєрка, з роду драконоловів. Збиралася підстрелити Фассулька. А натомість підстрелила… мене, — чесно зізнався принц і опустив погляд. Ганьба.

Король склав руки за спиною.

— Тоді… Я б надав право судити її нашому великому Хуґо. Це буде справедливо. До драконячого лігва її! — наказав він і підштовхнув сина в спину. А Хеї заглянув прямо в очі і… підморгнув.

Вона збентежилася, а він прошепотів самими губами: «Не хвилюйся!».