Розділ 6.3

Ітан приземлив Анору на галявині й глянув на сонце, що вже ховалося за горами.

Вечір.

— О боги! Цілий день на тебе витратив! — буркнув він до Хеї і рушив у кущі.

Мисливця сіла і притулилась плечима до теплого боку дракониці. Важко зітхнула. А потім, сіпнулася, наче щось усвідомлюючи.

— А… ти… не могла б йому дещо сказати? По-жіночому! — несміливо спитала вона, зиркаючи на Анору.

Та зашипіла:

— Чого тобі?!

— Ну… знаєш… я цілий день тут з вами і… мені потрібно «квіточки позбирати», — наївно посміхнулася дівчина і спалахнула. Соромно.

— А-а-а! — протяжно видихнула Анора і свиснула до Ітана. — Твоя бранка хоче поговорити з природою наодинці!

Принц повернувся з оберемком гілля і з дивним металевим дзенькотом.

Хея нахмурилася. Пряжка його ременя хиталася туди-сюди. Розстібнута.

— О, я розумію. Сам ледве встиг поспілкуватися. Ходімо!

Він підійшов до полонянки, схопив її за передпліччя й потягнув у хащі.

— Тільки не думай тікати. Це класичний трюк! Але якщо зрадиш мою довіру — будеш потім прати штани! Бо більше я тебе не розумітиму і не жалітиму! — протараторив він.

— А ти відвернешся? — тихо спитала Хея, згораючи від сорому.

— Так, звісно. Я просто буду тут. Поруч. На варті, — кивнув Ітан і сперся плечем на дерево, демонстративно дивлячись убік. — Чудовий захід сонця. Романтично!

Хея промовчала. Її обличчя палало. «Нестерпний чоловік. Справляти нужду в полоні — неперевершена романтика!».

Хвилина напруженої тиші і...

— Клята пряжка заважала нашому польоту! Думаю зняти ремінь, щоб більше не викликати в тебе ніяких підозр! — раптом сказав воїн, стоячи до неї спиною.

— Розв'яжи мені руки, і я триматимусь за тебе ззаду. І більше ніяких незручностей! — без нотки жарту видала вона, намагаючись застібнути штани зв'язаними руками. Крутила, вертіла, поки мотузка трохи не послабла.

Ітан хмикнув, уже вистежуючи поглядом здобич — неподалік колихалася трава.

— Ти втечеш. А я полювати втомився. Ось цього зайця гірського вполюю і відпочивати, — протягнув він, дістаючи кинджал. Прицілився, і кинув.

Трава перестала шелестіти.

Хея рушила разом із ним до здобичі.

— Я не втечу! Мені немає куди тікати! Моє життя — лайно! Для сім'ї я — робоча кобила, наречений на мене полює, а для паничів я вже застара! Куди мені йти? Тільки на край світу! Я. Не. Тікатиму! Я піду з тобою! Це мій вибір. Я не бранка. Я — супутниця.

Принц оглянувся і скептично смикнув бровою.

— Це гра? Хочеш приспати мою пильність? Ха! Так я і повівся!

Він несхвально хитнув головою і, нахилившись, витягнув з трави тушку сірого зайця.

— Ні, це правда! Я готова ділити з тобою небо і землю, — заявила Хея і потягнулася до його здобичі. Вільною. Розв'язаною. Рукою.

Ітан завмер, дивлячись на це видовище. Її пальці вже торкнулися теплої крові дичини.

— Ти звільнилася? Вправна яка! — посміхнувся він, кинув зайця й миттю схопив її за зап'ястя. — Добре! Забудемо про вечерю, якщо ти знову бажаєш почати війну!

Він дивився їй в очі, чекаючи нападу. Але вона просто стояла. Навпроти нього. На тлі заходу сонця. Її обличчя було розслабленим, а погляд — втомленим.

— Я кажу правду. Я готова піти з тобою. Ти — найцікавіше, що сталося зі мною за останні десять років. Тож гайда до твоєї Тарракотії! Я не боюся суду. За своє життя я не вбила жодного дракона. Для моєї родини — це ганьба. Але для мого майбутнього — світло. Я покаюся. І почну нове життя. З тобою, принце. З твоїми драконами.

— Ти все ще злочинниця! — видихнув він.

І був в полоні хвилювання. Його хватка на її зап'ясті ослабла. Та слова ще намагалися ранити:

— Злочинниця. Брудна. Нахабна. Яку потрібно судити. Всіх браконьєрів судять. Не можна робити винятків.

— Тоді я чекатиму суду. Але я знаю, що моє життя не обірветься ганьбою. Я… довго пересмикалася в низині, бо мені ламали крила. Але зараз я хочу літати. Високо, — сказала Хея, дивлячись в глибини його зіниць.

А він відвернувся. І відпустив її.

— Гаразд! Досить цього! Давай про багаття і вечерю подбаємо. А вирок залишимо королю!

Він втік, та мисливиця не відірвала від нього погляду.

— Ти принц. А значить — майбутній король. Твій вирок теж має вагу. І принаймні, повинен існувати! — кинула йому і почала розплітати косу.

Ітан, знервований, вже порався з вечерею і різко здер шкуру з зайця.

— Мій вирок? В тому, що ти досі жива! Все!

Він кивнув маленькому Фассульку, і той захоплено дихнув на гілля. Вогонь миттю спалахнув в багатті. А язики полум’я створили серденько — з любов’ю від грайливого дитинчати.

Хея опустила плечі, вкриті розпущеним світлим волоссям. «Так. Жива. Ціла. Не поранена. А Ітан — ні».

— Як твоя рана? — поцікавилася вона і сіла поруч з ним біля багаття. Сміливо, ніби вони вже були товаришами.

Чоловік відтягнув край жилета і зиркнув на запечену кров на плечі.

— Ну… не болить. Занадто. Терпіти можна.

— Пам'ятаю, коли сестра випадково вцілила в мене в дитинстві… батько прикладав до рани стужку. Трава така. Може, я піду пошукаю? — спитала бранка, підпираючи голову долонею.

— Наосліп? Уночі? Сиди тут! Мені спокійніше буде, — буркнув він і перевернув тушку зайця.

М'ясо шкварчало і пахло так смачно, що Хея не втрималася й облизнулася.

Ітан відламав ніжку, що вже встигла припектися, подув на гаряче і простягнув їй.

— Їж, дівчинко.

Мисливиця взяла золотисту лапку в руки і зітхнула:

— Ти турбуєшся про мене краще, ніж моя власна родина. Дивовижно.

Чоловік глянув на неї, потім на Анору, ніби питаючи: «Що відповісти?». Та лише хитнула головою і покосилася на складену ковдру.

Ітан хмикнув і потягнувся за пледом. Грубо накинув його на плечі Хеї, собі теж залишив кутик.

— Ти ж не боїшся спати поряд зі мною? — спитав він, і його вуста розтягнулися в усмішці. Владний образ миттю повернувся.