Розділ 6.2

Чоловік протяжно хмикнув у неї над вухом.

— Він, мабуть, сліпий. Бо це безглуздо — ламати твою волю. Глянь на себе. Ти як метал: погнеш, але ніколи не зламаєш. А вигнути назад завжди можна. Це був якийсь ідіот. Забудь його.

Хея кліпнула, струшуючи з вій краплинки сліз.

— Але ж він мене... переслідує. Виходить так! І він… він не зупиниться. Він уперто чекав три роки, поки я «дозрію» вийти за нього. Він не відступить.

— Якщо ще раз з'явиться — я його застрелю. Зараз це було легке нерозуміння ситуації, але тепер я знаю, що він ворог. А ворогів я звик стирати на порох. І його зітру. Легко.

— Я теж твій ворог. Сенс заступатися за мене?

Ітан на мить завмер.

— Неважливо, для яких цілей ти мені потрібна — для страти чи для ліжка… Я тебе забрав і заявив свої права. А якщо хтось захоче тебе відібрати — це буде виклик мені. Як самцю.

Хея скривилася.

— Ти точно ведмедисько! Брутальний, безсердечний ведмідь! Чим ти кращий за нього? Такий же власник! Ненавиджу вас, чоловіків! — вона знову заплакала.

Принц глибоко загарчав, як роздратований звір.

— Ну все, досить ревіти. Не люблю я жіночі сльози. Та ще й бути їх причиною. Годі тобі! Ти сильна! — він легенько струснув її за плече.

— Сильна! Сильна! — заричала вона крізь зціплені зуби. — Завжди від мене цього вимагали! Хеє, ти мисливиця! Хеє, ти годувальниця! Хеє, псуй руки тятивою, носи наплічник, що ламає спину, і не зважай, що твоя сестра до паничів готується, а ти лямку тягнеш! Ти маєш бути сильною! Бо ти в батька мала народитися хлопчиком! Бо ти і є хлопчик, просто без стрижня! Зате стрижень у тебе всередині, незламний! Гордись цим, що в тебе є яйця! Ні! Ні! Ні! Я — жінка! І я втомилася! Ось що досить! Звалювати на мене все!

Вона вибухнула так, що миттю плакати перестала, і задихала, як дракон після виверження полум'я.

Принц на мить втратив дар мови. Його губи розгублено рухалися, і, окрім «ох...», він нічого не зміг видати.

А Анора заревіла їй у відповідь:

— Яка правда життя! Яйця відклади, на війну піди, дракона свого пести, дітей вирости, а потім тобі ще й скажуть, що вищий військовий ранг — тільки для самців!

Хея витріщилася. Її. Підтримала. Дракониця.

Ітан нахмурився, як ті грозові хмари на горизонті.

— Аноро, ти чого це?!

— Чого-чого? Бо справедливості нема! Хоч ти людина, хоч дракон — якщо ти самка, прийде якийсь самець і заявить на тебе права! Згадай, що зробив Хуґо? Прийшов з битви і… в яблучко! Заявив на мене право! А ти йому потурав! — дракониця гнівно сіпнулася, так що Ітан із бранкою ледь втрималися в сідлі.

— Така природа. Ми ж не зі зла… Просто потяг такий зсередини іде… — пробурмотів чоловік і сильніше притиснув до себе Хею.

Дівчина відчула жар його тіла. І він напружився. Кожен м'яз.

«Нервує?.. І дихає в шию так, що я зараз тут розтану. Нахаба!» — подумала вона, ледь відхиляючись.

— Батько просить мене грати аристократа. Але я теруїн. Справжній. І я хочу бути, як мої предки. Диким. Небезпечним. Первісним. І до біса бажати свою жінку. Якої в мене поки нема.

Ітан сказав це, спираючись на Хею всім торсом. А потім пролунав звук його підступної усмішки.

— Хоча є в мене декілька кандидаток, але всі вони якісь не такі... Може, в тебе є якась подружка, злочиннице, що мені підійде?

Хея стисла зв'язані руки в кулаки.

— Є. У нас вдома. Свинка Мося. Підійде?

Ітан заперечливо хитнув головою, і його волосся красиво розвіялося в польоті.

— Мені подобаються блондинки. Не дуже високі. Зі світлими очима. Знаєш таку?

Анора, облітаючи скелю, зробила різкий маневр, і це змусило воїна ще сильніше притиснутися до бранки.

Хея вхопила повітря і заплющила очі. Ця близькість її вб'є.

— Ти міг би прибрати кинджал з пояса? Тисне!

Викрадач легко посміхнувся, надійно тримаючи її за талію.

— Кинджал у мене в поясі ззаду, ем… Не знаю, що тобі заважає!

Дівчина витріщилася.

«Якщо то не ножик, то що?!» — розгубилася вона в думках, але ззовні залишилася войовничою:

— То прибери те, що тисне мені в куприк!

— Не можу! Бо це... здається... пряжка ременя!

Ітан смикнув за повід, проводячи Анору крізь тісну ущелину, й нахилився вперед разом із нею.

Хея вкусила губу до крові, нервуючи. Щоки її спалахнули.

— Ти така кістлява! Відгодувати б тебе, щоб куприк твій не відчувати! — сказав роздратованим голосом чоловік і міцно обійняв її, коли Анора нахилилася набік, щоб вмістити розмах крил.

Бранка не знайшла що сказати у відповідь, тільки почервоніла ще дужче. А він прошепотів їй на вухо:

— Ну як тріска! За що ж тебе хлопці на сіннику щипали?

Хея зціпила зуби й штовхнула його ліктем у живіт.

— Коли дістанемося твоєї Тарракотії, я клянуся, що відламаю лезо твоєму кинджалу! Вже й тріска тобі не по зубах буде!

Ітан засміявся, притуляючись обличчям до її волосся.

— Ой, а як саме ти це робитимеш? Руками виламаєш? Чи може?..

Мисливиця відчула, як тілом розливається жар, змішаний з гнівом. Вона озирнулася на викрадача, бажаючи спопелити його поглядом. А він… закушував нижню губу, ніби стримував у собі ураган.

— Так сильно куприк заважає, що ти зараз відчайдушно застогнеш?

Воїн глянув їй в очі, в яких плескалася лють і... цікавість.

— Гірше, — процідив він і опустив повіки, видихаючи.

Хея обвела його довгим поглядом. Здається, ведмідь об'ївся медом.

— Знепритомнієш і впадеш з дракона? — спитала вона, з насолодою спостерігаючи його дивні муки.

Ітан відвернувся й трохи відсунувся від неї в сідлі.

— Краще, давай... ми трохи перепочинемо он на тій галявині! Треба поїсти і перевести дух!