Розділ 5.5

Ітан полегшено видихнув і зверхньо глянув на Хею, викликаючи в неї черговий напад люті, а на своєму обличчі — самовдоволену посмішку. Розім’яв шию, потягнувся, як пума, грайливий.

— Ну що ж! Час у дорогу, — бадьоро промовив він і підвівся.

Високий, могутній, ідеально складений воїн. Витончена скеля в хвойному лісі з бурхливим водоспадом, а не людина.

Хея на мить розслабилася, розглядаючи його з непідробною цікавістю.

«Не так усе й погано. Може, його звабити?.. Дурниці! Якщо він принц, то жінок бачив удосталь. Але ж... де там моя чарівність? Чого там Лана вчила?» — закипів план в голові, і вона демонстративно розляглася в траві, наскільки дозволяли пута.

— Первісний чоловіче, а який смисл у твоєму суді, якщо мене там просто вб'ють і в нагоді тобі не стану? — промуркотіла вона, закидаючи зв'язані руки за голову.

Ітан на мить завмер, окинув її палким поглядом, а потім різко відвернувся.

— І то правда! Роботу тобі дамо. Брудну! Але вирок виноситиме король. Ось так!

Він підійшов до Анори, погладив її по лускатій шиї, а потім обійняв маленького Фассулька.

— Я не злий, як ти думаєш! Я просто захищаю свою сім'ю. Від таких нелюдів, як ти!

Хея стисла губи. Гірко.

«Мені не казали, що дракони… такі…» — промайнуло в думках, але не вистачило сміливості сказати це вголос.

— Вибач, — лише прошепотіла вона. Таке сухе слово, але сказане голосом, сповненим відчаю.

Знову вона обпеклася в своє день народження, як і дванадцять років тому...

Ітан тим часом закинув сідло на Анору й почав одягати шкіряний жилет на свій могутній торс. Хея крадькома спостерігала. Жилет тріщав на його грудях, але він таки втиснувся в нього і звучно клацнув металевими застібками.

Став, як бог, самозакоханий, і відкинув назад смоляне волосся.

— І не скупався через тебе по-людськи! — буркнув, дивлячись на забруднений біцепс. — Безсовісна!

Мисливиця показово свиснула в небо.

— У мене там качка пеклася... Мабуть, вже згоріла, — наївним голосом бовкнула вона.

Ітан хмикнув, озираючись через плече і, рушив до її табору.

Хея здивовано припіднялася. «Що? Він пішов по мою качку?!» — спантеличена, подумала вона і оглянулася на драконів, що лягли зараз біля неї, як вартові.

Дракониха відвертала голову, кидаючи лише косі погляди, а дитинча обережно нюхало хеєну косу.

— Ти ж просто гралася, так? — спитало воно милим, теплим голосом.

Дівчина ковтнула клубок у горлі.

— Я... хотіла заподіяти тобі зло. Прости, — винувато прошепотіла вона, ледь дивлячись у його бурштинові очі.

— Фассульку, відійди від злочинниці! — прогриміла у відповідь Анора і притягнула дитинча під своє крило, захопивши його хвостом.

Хея важко зітхнула.

— Я не знала іншої правди...

За каяттям, її погляд ковзнув на протилежний берег. А там принц Ітан тушив чоботом багаття, забирав її речі і... качку.

Дівчина роззявила рота. Табору кінець. І їй, здається, теж... Він. Забере. Її. З собою. Та хіба не про це вона мріяла на днях, щоб її викрав дракон?..

Ітан, впоравшись, повертався, з вузликом за спиною, і на ходу відкушував соковитий шматок від запеченої здобичі.

Хея спалахнула.

— Гей! Моя качка!

Принц кинув біля неї її речі, і прихопив з Анори свій наплічник. Відірвав від качки ніжку, обваляв у приправах зі свого згортка і грубо засунув полонянці до рота.

— Їж по-людськи! Готувати не вмієш, мисливицю! Прісна птиця, як і все твоє життя, мабуть. Нічого, виправимо!

Хея дивилася на нього великими очима і покірно їла з його рук. Бо її ж зв’язані!

Ітан терпляче дочекався, поки вона обгризе кістку. Потім напоїв водою з фляги і витер їй рота серветкою з ініціалами "І.Х.".

— А тепер, — раптом промовив він, легенько штовхнувши її в плече, щоб вона лягла рівно, — трохи розсунь ноги.

Він кинув це так буденно й пасивно загрозливо, що спокусниця в ній тут же померла. Все тіло напружилося, коли він розрізав мотузку кинджалом і звільнив її ноги.

— Будь ласка, не треба... — простогнала дівчина, крізь збите дихання.

Ітан пирхнув.

— Ні, треба!

І вийняв з її вузлика мисливські штани. Ляснув шкірою, розправивши їх у повітрі, і схопив бранку за ногу.

Хея скрикнула, а він прудко запхав її ступню у штанину.

— Варто одягнутися. Без штанів на драконі незручно. Та й холодно там, нагорі. Навряд чи твій майбутній чоловік подякує мені, якщо я застуджу твій зад! — протараторив він, швидко її одягаючи.

Дівчина від сорому злилася із землею.

— Очманіти... — видихнула вона.

— Я тебе одягаю, як воїн воїна. Я нікуди не дивлюся. Припіднімися! — наказуючи, він натягнув їй пояс аж до талії, і вправно застібнув ґудзик.

А потім відступив, оббиваючи долоні.

Хея глибоко зітхнула й заперечливо хитнула головою, дивлячись у бездонну синь неба.

— Ти не чоловік. Ти дідько.

...Чи подобається вам історія? Мало активності під книгою:( вже просто беруть сумніви, чи варто взагалі продовжувати її писати?.. може, ви допоможете розібратися трохи, може щось не так?.. я позитивно відношуся до критики (коли вона по факту). Можете спокійно висловлювати свою думку! Дякую ❤️