Розділ 5.4

Мисливиця лежала на землі, мов лялька в коконі. Незнайомець туго стягнув її мотузками від плечей до ступнів, а сам сів поруч, схрестивши руки на грудях.

Хея свердлила поневолювача  поглядом, здатним спопелити його дотла. Він показово здригнувся.

— Ух, яка жінка! Побий мене грім Перуна-дракона! Браконьєрка, вбивця, а на додачу ще й тхнеш селом з усією його худобою! Що ти, в біса, забула на моїй землі, га? — промовив він тоном, в якому дивним чином змішалися лють і... захоплення.

Він дістав з-за пояса кинджал і притулив холодне лезо до її шиї.

Хея відвернула голову.

— Дикун, негідник, насильник! — процідила вона крізь зуби. — І сам тхнеш, як ведмедисько! І дракони твої сіркою смердять!

Незнайомець зверхньо задер підборіддя.

— Як ведмедисько? Я принц, взагалі-то. Ітан Хаґар. Володар Тарракотії.

— Кого?! — перепитала Хея, звузивши очі.

— Царство по той бік гірського хребта. Що, не чула? Так і знав. Ви тут усі неосвічені варвари.

— Ти принц? І скільки ж тобі, що ти все ще принц?

Ітан самозакохано відкинув назад пасмо смоляного волосся.

— Трохи менше тридцяти. Просто неодружений. Але й ти без обручки, браконьєрко. А на вигляд... вже не першої свіжості, — процідив він, дивлячись на неї з-під лоба.

Хея загарчала, як вовчиця, і щосили вдарила його зв'язаними ногами по коліну.

— Йолоп! Мені сьогодні двадцять два виповнилося! Всього лиш! Не першої свіжості?! Та ти б ще перебирав! І взагалі, я б тобі й не...

— А я б тебе і не хотів... дику, брудну злочинницю! Навіть нічого не напружилося в мене! — перебив він, і сміх зник з його обличчя. Принц різко навис над нею, впершись кулаком у землю біля її плеча.

Вони знову вп'ялися один в одного поглядами. Проричали, як звірі.

— Тоді відпусти мене! — насупилася Хея і, напруживши м'язи живота, відірвала плечі від землі, щоб бути ближче до його нахабної морди.

Ітан звів брови на переніссі.

— Ні! Полетиш зі мною до Тарракотії! Там тебе судитимуть!

— Судитимуть?..

— Так. За спробу вбивства королівських драконів і самого, дідько, принца!

Хея голосно розсміялася.

— Це моя природа. Я Хея Фок — мисливиця з роду драконоловів. У мене свої закони, любчику!

Обличчя чоловіка стало серйозним, і він навалився на неї всім тілом.

— Тоді, може, тортури? За особливо тяжкий злочин?

Його м'язи напружилися, і з пораненого плеча знову пішла кров. Хея відвернулася, щоб не крапнуло їй на обличчя.

— Твоя рана... — тихо промовила вона. «Як би я не злилася, а це моя провина...» — подумала, нервово закушуючи губу.

Ітан накрив плече великою долонею і зціпив зуби.

— Так, наконечник залишився всередині. Час додому! До цілителя... Аноро, запечи рану, готуємось до польоту! — звернувся він до дракониці.

Та перестала пестити дитинча і повільно, обережно підійшла до принца. Велика, але така граційна.

Вона тихо торкнулася мордою його плеча і випустила з пащі маленький язик полум'я. Кров миттю запеклася, затягуючи рану.