Розділ 5.3

Хея відповзала назад, човгаючи ногами по землі. Розгублено, з жахом дивилася вгору, на свого суддю.

— Подобається бути на прицілі?! — проричав він крізь зціплені зуби. — Ти! Безсердечна!

Вістря стріли дивилося їй просто в серце.

Хея втиснула голову в плечі. Чоло вкрилося холодним потом. Справжній тваринний страх скував її на мить.

Чоловік стиснув губи, обводячи її зблідле обличчя довгим, пронизливим поглядом.

— Так би й вистрілив!.. Але я — не ти! — закричав він і опустив лук.

Дівчина здригнулася — він відступив. Вона полегшено зітхнула, відчуваючи як смерть перестала дихати їй в потилицю. А потім намацала поряд камінь і щосили жбурнула в чоловіка. Влучила в кисть. Лук вилетів з його руки, разом із зойком з вуст.

З’явився шанс на втечу.

Хея, випустивши з грудей войовничий рик, кинулася на незнайомця. Вихопила свій сагайдак. Та коли її рука потяглася до лука, що лежав у траві, — воїн перехопив її.

Він рвучко повалив мисливицю на землю. В палкому пориві, навис над нею, заламавши їй руку над головою і втиснувши кисть у вогку траву.

Її серце на мить зупинилося, а потім шалено закалатало. Він важко дихав просто над її обличчям.

Їхні погляди зустрілися: його — як розпечена сталь, її — як ранковий туман. І світ навколо зник. У цих поглядах палала первозданна лють, але крізь неї пробивалося щось іще — дике, уперте впізнавання рівного собі.

Її розпатлане волосся розсипалося по траві золотавими пасмами. А волосся воїна крилом ворона лягло на її ключиці. Кров з його плеча крапала на її сорочку, залишаючи яскравий слід — тавро її вчинку.

Він не рухався. І вона не рухалася, розглядаючи його обличчя — витесане зі скелі, виразне, молоде. Обличчя воїна, кожна риса якого випромінювала і красу, і небезпеку.

— І що мені з тобою робити? — його голос був хрипким.

Хея насупилася.

— Пробачити і відпустити! Я подбаю про твою рану і піду.

Чоловік заперечливо хитнув головою.

— Стріляти вмієш, як воїн, а наївна, як дитя, — хмикнув він. — Відпустити тебе? Навіть не мрій. — насупився і ще сильніше втиснув її зап'ястя в землю.

Дівчина забилася під ним.

— Відпусти! — знову зірвалася на крик і вкусила його в передпліччя.

Він зашипів, але не ослабив хватку.

— Здичавіла!

— А ти — дикун! Пусти, бо відгризу! — просичала вона, не розтискаючи щелеп.

Чоловік вирвав руку з її зубів. Не давши їй і шансу, він миттю придавив мисливицю до землі всією вагою, сівши їй на стегна й затиснувши її ноги своїми. Осідлав, наче непокірного дракона.

Вона замахнулася кулаком, та він ледь похитнувся.

І тут, наче в легенді, з'явилася дракониця. Анора? З її пащі випала мотузка, і слова: «Зв'яжи заразу!»

Воїн схопив канат, а потім і руки Хеї. Вона закричала — тонко, по-дівочому, усвідомивши, що потрапила в пастку.

— Думала, я жартую? — спитав він, туго стягуючи її зап'ястя. — Ні. Ти моя здобич. Тепер.

І крізь біль та лють на його вустах промайнула ледь вловима, тріумфальна посмішка.

...Автор: нарешті ми дійшли до цих хімічних глав, аааа! Далі - більше. Вогонь, лють, хімія, пристрасть. Пишу наступні глави і просто не можу не кричати:D Доречі, підписуйтеся на мою авторську сторінку! Хочу до кінця жовтня 400 підписників, наразі у мене 330! Залишилося не так багато:) Дякую ❤️✨️