Розділ 5.1 Доленосна зустріч

Хея спала міцним сном, згорнувшись калачиком на теплому пледі. За ніч її трохи притрусило листям, і вона стала схожою на дикого звіра, що ховається у своєму лігві. І спала вона так глибоко, що уві сні смоктала великий палець, мов маленька дитина.

І в цю чудову мить їй снилася дивна візія.

«Небо було чистим, блакитним. Та чиїсь велетенські чорні крила раз у раз затуляли сонце. Під ногами — порожнеча, а гострі шипи впивалися в тіло. Сидіти було незручно й навіть боляче. Вона неслася крізь хмари верхи на комусь. Цей звір ричав. А потім приземлився на скелі й скинув її зі спини. Його червоні палаючі очі обдарували її лютим поглядом, а з пащі вирвалося полум’я та слова: «Ти... зухвале людське дівчисько. Я пам'ятаю тебе!». Це був дракон. Великий і чорний, з розпеченими грудьми, що світилися зсередини, наче повні магми. Вона відступила на крок, потім ще... і зірвалася з вершини вниз…»

— А-а! — Хея різко прокинулася і сіла. Важко дихаючи, вона труснула головою, ледве усвідомлюючи, що це був лише сон.

Небо вже бралося рожевими барвами. Сходило сонце, і тихе озеро віддзеркалювало його перші промені.

Хея потягнулася й знову лягла. Багаття згасло, але на душі було так тепло й спокійно. Більше ніхто не кричить, нічого не вимагає, ні до чого не примушує. Оце і є воля.

Попереду чекав новий день. У животі забурчало, тож першим ділом треба було подбати про сніданок. Хея зробила це швидко, навіть не підводячись. Просто сидячи, вона взяла на приціл диких качок, що плавали біля берега. Стріла пролетіла між ними, змусивши зграю з криком злетіти. Лише одна качка залишилася на воді. Хея підвелася, поспішаючи забрати тушку, поки та не потонула.

Сніданок був забезпечений. Вона швидко обірвала велике пір'я і зняла шкіру ножем, не морочивши голову з общипуванням. Вогонь у багатті знову спалахнув, і Хея залишила качку пектися, а сама рушила вздовж берега.

Після двох днів у дорозі та ночівлі просто неба тіло просило чистоти. Вона пройшла трохи далі, до невеликої затишної затоки, де вода здавалася особливо прозорою і не надто глибокою. Ідеальне місце, щоб купатися.

Вона зняла мисливський одяг і залишилася в одній сорочці, що сягала середини стегна. Зайшла у воду, відчуваючи її ніжний дотик на своїй шкірі. Вода вже трохи прогрілася першими променями сонця, але гірський вітер змушував тіло тремтіти від осіннього холодку. Хея зайшла глибше, відчуваючи під ногами м’яке дно, й омила волосся, занурюючи пальці в густі пасма. Повіки зімкнулися від насолоди. Тиша. Спокій. Єднання з первісним. Прекрасно. Як ніколи. Сьогодні її день народження, і вона справді заново народилася в обіймах гір, під покровом неба.

І тут, серед цієї благодаті раптом пролунав грізний рев.

Хея різко розплющила очі.

— Дракон?.. — розгублено прошепотіла вона у буття.

Рев знову прокотився горами.

Мисливиця стрімголов кинулася до берега. Вона не вірила вухам, ще нічого не бачила, але серце вже калатало: сьогодні особливий день.

Вона почала одягатися, та коли рев пролунав зовсім поруч, відкинула штани, схопила сагайдак і лук та, боса, побігла назустріч своїй мрії. Байдуже на одяг. Зараз головне — не впустити здобич.

Черговий гул луною вдарив у скелі. Вона озиралася, намагаючись визначити, де ховається звір. І раптом побачила, як на сусідньому березі гойдаються верхівки ялин.

— Там… — одне слово зірвалося з її вуст, але в ньому була вся її надія. Вся честь її занепалого роду.

Хея добігла до поваленого стовбура і присіла в засідку. Треба вистежити. Оцінити.

Вона звузила погляд. На галявині, в сонячному промінні, грілися двоє ящерів. Один — величезний. Інший — зовсім маленький, дитинча. Їхні руді крила були складені, а кінчики хвостів ніжно торкалися один одного. Їхні закручені догори роги віддзеркалювали світло сліпучими спалахами. Великий звір знову заревів, розкрив пащу, повну гострих ікол, і вивергнув у небо стовп полум'я.

Хея відступила на крок. Дракони. Справжні.

Тремтячою рукою вона дістала стрілу. Без рукавиць тятива жорстко впивалася в пальці, але їй було байдуже. Душа співала.

Мисливиця взяла на приціл дитинча. Спочатку його, щоб збити з пантелику дорослого. Викликати паніку.

Тихо, мов рись, вона почала наближатися, ступаючи на самі пальчики. Дихання було рівним, хоча всередині все вирувало.

Крок за кроком. До мрії.

Дитинча гралося біля матері, гризучи її бронзову луску.

«Яке миле... Дідько... Шкода вбивати... Але ж це мій шанс...» — думки Хеї рвалися й нищили совість. Вона розривалася між бажанням відновити велич роду і жалістю до невинного створіння. Але така доля мисливця. Тятива знову натягнулася до межі.

Хея вийшла з тіні. Шурхіт трави під її ногою змусив звірів здригнутися. Дракониця заревіла, а дитинча розгублено завмерло.

Мисливиця підкрадалася, дивлячись на них хижим поглядом з-під лоба. Вона цілилася в груди маленького ящера, та дорослий дракон, як захисник, тут же вирвався вперед, готуючись до атаки.

Його груди наливалися магмою. А її пальці вже відпускали тятиву...

— Гей-гей-гей! Зупинитися! Всім зупинитися! Негайно! — і тут у мертвій тиші, наче грім, пролунав чоловічий голос.

Стріла зірвалася. Хея розгублено дивилася вперед, а здобич в одну мить змінилася з маленького дракона на воїна.

Вістря пронизало плоть. Герой, що затулив собою звірів, схопився за плече і заричав крізь зціплені зуби.

Хея опустила лук. Застигла. Вона дивилася на пораненого, на стрілу, що стирчала з його могутнього плеча. Наконечник пробив шкіру, а на оперення намоталися пасмо мокрого чорного волосся, що зараз швидко зафарбовувалось у багряний колір.

... ДРУЗІ ДО КНИГИ ВИЙШЛА ВІЗУАЛІЗАЦІЯ! ШУКАЙТЕ І КОМЕНТУЙТЕ В БЛОЗІ.

А також хочу попросити підтримки у вигляді вподобайки на книгу. Текст буде безкоштовним, а ваші лайки та відгуки мотивують творити:) Тим паче книга бере участь в КОНКУРСІ, і це важливо, мати відгук і підтримку читача. Мені 25 років, пишу я вже давно, але дуже багато тренуюся, працюю над помилками, кожен день – вдосконалення. Дуже хочу відчувати, що я дійсно щось можу, що мої історії дійсно подобаються читачам. Дуже дякую за вашу ПІДТРИМКУ!