Розділ 4.2

Хея проспала лише кілька годин і прокинулась, коли небо на сході тільки почало сіріти. Вона знала: її шукатимуть. Треба йти далі.

Вона дістала мотузку, кілька міцних кілків, одягла на чоботи металеві «кішки». На той бік гір ходили одиниці; багато хто гинув на хребті. Але вона була дитиною лісу. Вона мусила спробувати.

Не гаючи часу, Хея пішла підкорювати ще вищі схили.

До полудня всяка цивілізація вже зникла з очей, і вона дісталася самих витоків гірських річок. Перед нею постали водоспади, що зривалися зі скель, і ще вищі за них, вкриті туманом піки. Та вона йшла далі. Гірський хребет Арох — величезний й незбагненний. Порятунок для вільних, крилатих душ.

За наступною вершиною довелося спускатися, і Хея майже збігла схилом, легко перестрибуючи з каменя на камінь там, де зазвичай ступали лише копита гірських кіз. Вперше в житті вона зайшла так далеко. І вперше дихала настільки вільно.

Хея зупинилася в низині, оточеній вершинами гір, і видихнула, дивлячись на небокрай.

— Ну, якщо хтось мене тут знайде, це буде справжня казка дітям на ніч. Легенда!

Усмішка осяяла її обличчя, а гірський вітер приніс запах незвіданих лісів.

Мисливиця знайшла ідеальне місце: берег великого блакитного озера в затінку старих дубів. Вода була кришталево чистою, а тиша — повною. Тут, здавалося, можна було осісти. І надовго. Злитися з природою. Нарешті почути власне серце.

Перші зорі привітали її своїм мерехтінням. Ідилія. Та раптом одна думка, наче отруйна змія, прослизнула в її голову: «Вони мене шукають».

І вона не помилялася.

Два дні ліс біля села кишів людьми. Її шукали всі: батько з матір'ю, робітники з пилорами і, звісно, Джен, що не випускав рушниці з рук, а біля його ніг, винюхуючи слід, крутився Бакс. Вони обнишпорили кожен схил і кожну ущелину. Марно.

Лише під вечір другого дня Бакс нарешті взяв слід. Собака привів Джена до ледь помітної стежки, що змією вилася вгору по скелях — туди, куди звичайні люди не ходили. Лісоруб важко зітхнув, підводячи погляд.

— Здається, вона пішла на той бік. Прокляття! — проричав він до Нордана, що стояв позаду.

Батько Хеї нахмурився.

— Думаєш, втекла від тебе?

Джен різко стиснув рушницю. Його палець ліг на гачок, і від сліпої люті він вистрілив у землю біля своїх ніг.

— Це ви її дістали! — закричав він, і його голос луною прокотився між скелями. — Це ви її зламали! Була колись дівчина, звичайна, гарна, а ви своїми злиднями з неї мисливця зробили! На «сина» перетворили! Кати!

Не тямлячи себе від гніву, він розвернувся, відштовхнув Нордана з дороги, і почав спускатися в село.

— Шукати її тут без спорядження в ночі — самогубство! Я повертаюся! Зберуся! А завтра хай начувається!

Нордан дивився вслід своєму майбутньому зятеві. Він його не впізнавав. Завжди такий привітний хлопець перетворився на найстрашнішого звіра в цьому лісі.