Розділ 3.3

Ранок після бурі видався напрочуд тихим. Хея проспала. Коли вона розплющила очі, сонце вже заполонило світлом всю кімнату.

Дівчина схопилася. Провела рукою по ліжку — місце Джена було холодним, а на стільці поруч акуратно складений його домашній одяг.

З двору долинав гамір: працювала бригада, шаркали пили, ґелґотали гуси.

Хея пригладила розкуйовджене за ніч волосся. Спалося погано. Чужий дім. Нічна сварка. Вимушена близькість... Хоч вона й проспала до обіду, сил не побільшало.

Привівши себе до ладу, дівчина обережно вийшла зі спальні. В хаті було порожньо, але з двору долинув голос Джена. «До лісу не пішов?..» — розгублено подумала Хея і несміливо прочинила вхідні двері.

На подвір'ї Жанна лущила кукурудзу для свиней, а Джен, озброївшись лінійкою, керував робітниками.

Хея зачинила двері. Сховалася. Казка не настала. Все починалося знову. Вона ковзнула поглядом по коморі, по вінику, що стояв у кутку.

— Так... — протягнула вона і взяла його до рук. Підмела навколо себе. — Ой, як я втомилася мести, — буркнула собі під ніс і рушила до виходу — з дому та стану.

Вона розчинила двері навстіж і постала на порозі, мов відьма з мітлою. На очах у всіх почала завзято замітати сходи й терасу. Жанна звузила погляд, глянула на сонце, що наближалося до зеніту, а потім знову на Хею. Дівчина відчувала, що всі на неї витріщаються, і віник в її руках літав так, наче хотів здійняти  вихор. Дійшовши до краю тераси, вона закинула його на плече, мов лісоруб сокиру, і голосно заявила:

— Ну все! Трохи по дому попрацювала, а тепер — час до лісу!

Театральний голос різонув слух свекрухи. Та нічого не сказала, лише щось захрипіло в її грудях, наче у старої борсучихи.

Джен схрестив руки на грудях і втупився в Хею важким поглядом. Не промовив ані слова. Ні до неї, ні до робітників, що до нього гукали. Він просто кипів, й втискав пальці в лікті.

Дівчина наївно посміхнулася і зникла за парадними дверима.

Наречений повільно, в роздумах, повернувся до своєї бригади.

— Я не розчув, ти щось сказав? — звернувся він до робітника.

Той звів брови до перенісся.

— Втретє питаю: куди складати ці дошки? — роздратовано буркнув чоловік.

Обличчя Джена пересмикнуло.

— Сам придумай! — відрубав він і відвернувся, втупившись у вікно, де за тьмяним склом виднівся силует Хеї. Перевдягалася. В мисливську куртку.

Погляд з-під лоба, здавалося, мав розплавити скло і показати її без перепон. Та раптовий вереск біля воріт зруйнував його хижий настрій.

Верещала дівчина… та індик.

Незвана гостя, Лана, дряпалася на стовп огорожі. Злий індик причепився до її ніг і нещадно дзьобав черевики, хапаючи за шнурівку.

— Киш! Ану геть звідси! — гримнув Джен на птицю і рушив до воріт.

Він відірвав індика від гості й закинув до табуну пернатих. Той, ображено надувшись, поважно поталапав до гусей.

Лана полегшено зітхнула, а лісоруб зняв її з воріт, мов ляльку, й поставив перед собою.

— Дякую, Джене! Але ж і непривітний у тебе двір! Дурний індик! — пробурчала вона, дивлячись знизу вгору на високого рятівника. Капризно тупнула ногою.

Джен окинув її довгим, важким, проникливим поглядом. Гарна сорочка, випрасувана спідниця, охайна коса, чисті черевички.

— Мовчун! Де вибачення? — надулася Лана.

Джен хмикнув.

— Дурний індик розв'язав тобі шнурівку. Дозволь, я виправлю, — промовив він і став на одне коліно. Зав'язавши шнурок, він підняв на гостю погляд, сповнений служіння.

Дівчина здригнулася. Цей великий чоловік. Перед нею. На колінах.

— Д-дякую! — ледь видавила вона. — А д-де сестра? Я прийшла її провідати!

— В домі. Покликати її сюди, чи тебе до неї провести? — спитав господар, важко дихаючи.

— Краще поклич, — проронила Лана і відступила на крок, наче втікаючи.

Чоловік піднявся й вкотре обвів гостю поглядом. Неохоче подався до будинку. А там гукнув з порога:

— Хеє, твоя сестра прийшла!

Дівчина виникла зі спальні, з великими від подиву очима, поспіхом застібаючи на собі шкіряні штани.

— Сестра?..

Лісоруб сперся плечем на одвірок й кивнув на двір, мов «там». Хея, напружена, ледь прослизнула повз нього. Він зайняв собою весь простір, залишивши їй маленьку шпаринку для виходу.

Все це давно вийшло з-під контролю, а напруга загусла в повітрі.

— Що ти тут робиш? — роздратовано спитала Хея у сестри, важко ступаючи до неї в мисливських чоботах.

— Хвилююся, — пробурмотіла Лана, ховаючи погляд. — Ти так раптово пішла… Всі вчора плакали.

— І що, потопу не було?

— Не до жартів твоїх! Батько місця собі не знаходить. Сам хотів прийти, але...

— Хотів, але не прийшов! Бо для цього відповідальним треба бути! — відрізала Хея.

— Він справді шкодує… — напівпошепки промовила Лана.

— Я жива і здорова. Бачиш? А тепер бувай. Я в ліс.

Голос Хеї був твердим, як камінь. Вона пройшла повз сестру й гучно гримнула за собою воротами.

Лана притиснула руки до грудей. В кутиках очей забриніли сльози.

— Хеє... Пробач... — кинула вона вслід і сховала обличчя в хустку.

І поки вона стояла там, розбита й беззахисна, Джен безшумно виплив за її спиною, немов хижак за маленьким оленям.

— Може, все ж зайдеш у дім? Негоже гостей на подвір'ї тримати. Чай з варенням будеш? Чи, може, компот з випічкою? — тихо спитав він, дивлячись на її маківку. Його велика долоня опустилася на її талію, ледь торкаючись і вивчаючи вигин.

Лана завмерла на мить. Серце пропустило удар. Через силу, тремтячи, вона тихо обернулася до нього. І в її очах плескався жах.

Якраз у цей момент від хліва поверталася Жанна з кошиком яєць. Вона зупинилася, побачивши цю картину: її син, що нависав над переляканою дівчиною, і його рука там, де їй не місце.

— Синку, а де ж Хея? — голосно спитала вона, розбиваючи напружену тишу.