Розділ 3.2

Хея здивовано моргнула. Про драконів?..

— Та ти й сам знаєш легенди! — її голос раптом ожив. — Про гігантів, яких мій дід бив у цих лісах! Зелених, червоних, навіть чорних... Кажуть, колись давно розкололася гора, і звідти вийшли ящери: дракони, віверни, різна дрібнота... Вони палили села, крали худобу. І боги на поміч людям створили героїв — драконоловів! — вона сіла на ліжку, жестами малюючи в повітрі величну картину.

Джен дивився на неї так, ніби бачив усе на власні очі, і протяжно хмикав.

— І тоді з'явилися Фоки! — гордо промовила вона. — Мій прадід, дід, і, зрештою, батько. Легенди. Я мріяла стати такою ж. Видатним драконоловом! Піти у саме лігво ящерів за найбільшою здобиччю! Але... — запал згас так само раптово, як і спалахнув. — ...але тепер я просто Хея. Наречена лісоруба.

Вона знітилася, обличчя сповнила туга, а тіло стислося, мов у пораненого звіра. Усі мрії обірвалися.

— І хіба це так погано? — тихо спитав Джен. — Не всім же літати в небі. Хтось мусить стояти на землі. Коли є все, що потрібно для щастя, — тепло, їжа і праця, то хіба це прокляття — бути просто Хеєю? — в його голосі дивним чином сплелися подив, роздратування і щира образа.

Хея дивилася в стелю. Як важко сягнути неба, коли над тобою дах. Та ще й чужий.

Джен знову торкнувся її плеча, вириваючи з роздумів.

— Ти мене дивуєш. Злидні твоєї родини тобі не подобалися, це я розумію. Але, дідько, чим я не вгодив? Хочеш, завтра поїдемо до міста? Я куплю тобі все, що забажаєш! Тільки пообіцяй, що хоч трохи спустишся на землю. До мене...

Дівчина вчепилася в простирадло, стискаючи м'яку тканину до болю в кісточках.

— Я... я слухаю своє серце. І воно шепоче, що не можу я повністю відмовитися від себе! Все життя мене змушували! Блін, зрозумій! Я готова бути твоєю дружиною, господинею, слухати твою матір. Але тільки якщо ти почуєш мене: я хочу мати хоча б дві години на день, щоб бути собою! — вона випалила це на одному диханні, і повітря в кімнаті, здавалося, загусло.

Джен довго мовчав. Думав. Хея несміливо ковзнула по ньому поглядом, знову потрапивши в пастку очікування.

— Я почув, — нарешті промовив він з гіркотою. — Я вже казав: можеш іти до лісу. Будь сильною. Я таку тебе й покохав. Але зрозумій мій страх: ти втечеш. Я це відчуваю. Щойно на обрії з'явиться справжня пригода, щось, що стане новим сенсом твого життя, — ти просто помахаєш мені рукою і підеш. А я залишуся. Сам.

Він закрив обличчя долонею, і з його грудей вирвався важкий, змучений видих.

Хея відвернулася. «І не посперечаєшся...» — подумала вона.

Тиша. Десь за вікном завивав вітер, і в лісі тривожно гукнув пугач. А слова Джена були болючішими за ляпас батька — вони били не в тіло, а в саму душу.

Джен прибрав руку від обличчя і раптом присунувся до Хеї. Його долоня відчутно накрила її щоку, а губи потягнулися до бажаних вуст. Дівчина застигла, ніби крижана, хоча його поцілунок був гарячим.

Він же обіцяв...

Долоня чоловіка ковзнула на шию нареченої, потім на плече, м'яко, але владно притискаючи її до ліжка. Він навис над нею, мов вовк, а руку впер в матрац біля її голови, відрізаючи шлях до відступу.

Хея затремтіла. Він цілував її повільно, розтягуючи мить, і пильно вдивлявся в очі, шукаючи відповідь. Але в її погляді були присутні лише розгубленість та сумнів.

Джен на мить зупинився.

— Якщо одного дня ти зникнеш, я хочу володіти хоча б спогадами, — прошепотів він, торкаючись подолу її сорочки.

Та Хея відсахнулася.

— Ні! Зупинися! Дай мені хоч день... Будь ласка! Я маю звикнути! — її шепіт перейшов у крик.

Чоловік звалився на свій бік ліжка, гнівно смикнувши на себе ковдру.

— Це. Все. Марно! — проричав він, наче звір. — Ні сьогодні, ні завтра нічого не буде, бо ти мене не кохаєш! От і все! Добраніч! — просичав крізь зуби.

Два глухих удари кулаком об матрац прозвучали гучніше за грім.

— Може, поговоримо завтра? На свіжу голову? — тремтячим голосом спитала Хея, ледь торкаючись його спини.

Він сахнувся від її дотику, перекотившись на самий край ліжка. Не відповів.

Хея застогнала. У грудях розливалася пекуча лава гніву, відчаю і бридкого питання: «Що робити далі?».

... Автор: Тікати, дівчинко, тікати!