Розділ 3.1

День минав напрочуд швидко. Години спливали з доби, наче листя, що опадає з дерев в цю осінь. Худоба була вже вдруге нагодована, вечеря чекала в печі, а на мотузці сохла свіжовипрана білизна.

Щоб запам'ятати хоч крихти з нескінченного потоку настанов Жанни, Хея занотовувала все на клаптик паперу старим грифелем. Майбутня свекруха обводила поглядом кожен її рух, кожну виведену літеру, і нервово смикала губами.

— У нашому селі не так багато грамотіїв. Може, в церкві за дяка станеш? — глузливо спитала вона, витираючи посуд.

— Джен теж читати вміє. Я йому відповідаю. Як рівна, — буркнула Хея, і її почерк став грубішим.

— Не тим ти маєш відповідати, Хеє. У жінки своя мова. Ось: вечеря на столі, сорочка чиста, тепло в ліжку... якщо розумієш, про що я. А потім — діти й добробут до кінця днів. Оце наша мова, — відрізала Жанна і з різким дзвоном поставила тарілку на стіл.

Хея скривилася, та тут заскрипіли вхідні двері. Повернувся Джен. Втомлений, з опущеними плечима, обличчям, ледь забрудненим землею, і руками в смолі. Він важко почвалав до діжки з водою й почав умиватися.

— Я того старого дуба на схилі нарешті завалив. Ледве впорались... — промовив він, витираючись рушником. — Стільки місяців відкладали. А сьогодні такий приплив сил відчув... Це все ти, Хеє. Надихнула.

Його усмішка розбавила напругу. Він розправив плечі й підійшов до дівчини. Швидко й тепло поцілував її в губи. Хея навіть не встигла зреагувати — лише відчула його дотик і голосний звук їхнього поцілунку.

— Сонце, що ти тут понаписувала? Свиням дрібну картоплю зранку, кукурудзу ввечері?.. — пробубонів він собі під ніс, читаючи її записи. — Це що, перелік справ, щоб не забути? Ти диво!

— А ми, бач, раніше все в голові тримали, — мов шпилькою вколола Жанна.

— Ага, раніше і в землянках жили — теж добре було, — голос Джена з веселого миттєво став твердим. — І жінок били наліво й направо, і ніхто не скаржився. Тільки чи захоче хтось туди повертатися, в те минуле?  — його слова були такими ж їдкими, як запах смоли, що йшов від його рук.

Мати відвернулася, мов ошпарена. Хея опустила погляд й закусила губу. І. Це. Тільки. Початок.

— Твоя мати права. Мені не стати господинею, — з гіркотою сказала вона.

— Ой, хай себе згадає, як від великої любові до батька постійно їжу пересолювала! — вигукнув Джен і голосно розсміявся.

Його сміх змусив щоки Жанни спалахнути, й стати, як стиглий помідор.

Перевівши подих після сміху, лісоруб сів за стіл. І ївши юшку, не зводив очей з нареченої. Вона й справді змінилася за день. Щоки порожевіли, а в розкішній вишитій сорочці, з синьою стрічкою у волоссі та намистом на шиї вона стала виглядати, як справжня панна. От тільки погляд… погляд лишався хижим. І дивилася вона йому просто в душу. Наступний ковток ледь не застряг йому в горлі.

— Я хочу ходити до лісу, — раптом заявила Хея. Під столом вона так стисла кулак, що аж нігті вп'ялися в долоню.

Тиша, що запала за столом після її слів, здавалася тортурою.

І тут...

— Добре, — одне коротке слово Джена заповнило собою весь простір.

А потім він підвівся, залишивши миску напівповною — як його життя.

Він пішов до своєї спальні. Мовчки.

Хея набрала повні груди повітря і важко зітхнула.

— Прибери, — коротко наказала Жанна, кивнувши на його недоїдену вечерю.

Хея, без жодного прояву характеру, забрала посуд і рушила до кухні. Та на порозі її шлях раптом перегородила свекруха. Вона дивилася на неї знизу вверх і несхвально хитала головою.

— Ти ще можеш повернутися до батька, якщо розумієш, що це не твоє. Мені в домі рабиня не потрібна. Моєму синові згодиться жінка, яка цінуватиме його та наш дім. Подумай, — твердо сказала вона.

Дівчина нервово перебирала в пальцях мереживо фартуха.

— Я старатимуся. До батька не хочу.

Жанна мовчки відступила, пропускаючи її.

Хея звалила брудний посуд у мийницю, сперлася руками об стіл і зітхнула. «Зберися!» — наказала вона собі й легенько ляснула себе по щоці.

Стиснувши кулаки, вона швидким кроком попрямувала до спальні й відчинила двері без стуку. Кращий захист — це напад.

Джен саме перевдягався. Він стояв до неї спиною, тримаючи в руках зняту сорочку. І Хея застигла. Широка спина, міцні плечі, рельєфні м'язи, що перекочувалися під шкірою від кожного руху… Жар раптом розлився по її тілу. «О, матінко! Під сорочкою лісоруба ховається бог. Лісовий бог!», — промайнула шалена думка.

Вона тихо зачинила двері й притулилася до них спиною з іншого боку. Серце калатало так, що, здавалося, от-от проламає ребра.

Але... не встигла вона зробити й подиху, як двері знову відчинилися. Джен. Він мовчки обхопив її за талію, притиснув до себе і затягнув до спальні. Клацнув замок.

Дівчина втиснулася в його торс і відчула під пальцями тверді, мов камінь, м'язи живота. Його шкіра пашіла теплом. Тремтячи, вона підняла погляд. Він нахилився, і його ледь колюча щетина торкнулася її щоки. Гарячий подих обпік шию.

— Не бійся, — прошепотів він. — Я не торкнуся тебе, якщо сама не захочеш. Але... давай спати в одному ліжку? Для початку. Добре?

Хея ледь помітно кивнула.

За мить він уже вклав її на м'яку постіль, а сам ліг поруч, підклавши подушку під голову. Він дивився на неї зацікавленим, захопленим поглядом.

Дівчина згорнулася клубочком і, здавалося, забула як дихати — вона спить в одному ліжку з чоловіком!

Джен легенько торкнувся її щиколотки пальцями своєї ступні.

— Розкажи щось, золота, — тихо попросив він. — Я б послухав про драконів. Легенди.

НА ПОЧАТОК КНИГИ БУВ ДОДАНИЙ ПРОЛОГ!