Розділ 2.3

Дім зустрів її запахом свіжого хліба та порядком. Підлога, начисто виметена, була встелена яскравими домотканими килимами. Хея опустила погляд на свої босі, брудні після дороги ноги й завагалася на порозі, не наважуючись ступити у вітальню й порушити цю чистоту. Та за мить з'явилася мати Джена з мискою теплої води й чистим рушником, хоча ніхто її про це не просив.

Хея сіла на табуретку, яку їй приніс Джен, і мовчки опустила ноги у воду.

А  потім жінка відчинила стару скриню і дістала звідти капці. Прості, з валяної овечої вовни. Хея затримала подих. Її власні капці. Коли стопа торкнулася м'якого повстяного нутра, тілом пробігла тепла хвиля. Вона ніби ступила на хмаринку. Дівчина поворушила пальцями, відчуваючи, як вони тонуть у ворсі. Капці сіли бездоганно, даруючи тепло не лише ногам, а й чомусь глибоко всередині.

— Мамо, сніданок готовий? Годуй мою наречену, хай буде за що вщипнути! — весело гукнув Джен і, взявши Хею під лікоть, провів до столу.

Перед нею, наче в казці, з'явилася глибока миска з тушкованим м'ясом, окраєць хліба і глек компоту. Дівчина повільно, з насолодою вдихнула аромат свого «панського» сніданку. Це було прекрасно. Вона з’їла перший шматочок м’яса, відчуваючи, як воно розпадається на дрібні волокна на її язиці. Ніжне, м’яке, соковите. А потім... потім поки Джен захоплено спостерігав за нею, вона забула про все. Ложка запрацювала з шаленою швидкістю. Голод, що сидів усередині, тут же вирвався назовні.

— Це... так смачно! — вигукнула вона з набитим ротом і жадібно запила все компотом.

Джен кинув на матір розгублений погляд. Та, у свою чергу, дивилася у вікно, на загін зі свиньми, і важко зітхала. Не помічаючи цього, Хея прихилила миску до вуст і допила гарячу, жирну юшку. Її губи блищали від смальцю. Схаменувшись, вона квапливо витерла їх серветкою, намагаючись зберегти рештки гідності.

Джен кивнув матері:

— Принеси ще!

— Ні-ні, я вже сита! — замахала руками Хея.

Він посміхнувся, підійшов до неї й простягнув руку.

— Ходімо, покажу нашу спальню.

Хея мимоволі втиснула голову в плечі. Нашу. Спальню?..

Та Джен не належав до сором'язливих. Він узяв її за руку й повів до просторої кімнати з великим ліжком, різьбленою шафою і дзеркалом у повний зріст. З вікна відкривався вид на ліс. «Якби Лана це побачила, — промайнуло в голові Хеї, — то й за паном у місто не поїхала б. Бо тут вже є справжній багатій».

І тут.

Чоловік м'яко, але наполегливо підштовхнув її до ліжка.

— Правда, м'яке? — спитав він і поліз слідом.

Хея завмерла. Усе її тіло напружилося, мов тятива, а очі розширилися від раптового страху. Джен схопив її за потилицю, зануривши пальці в густе волосся.

— І це все наше... — прошепотів він, заплющивши очі. Він навмання шукав її вуста, ковзаючи губами по щоці, яка ще трохи пашіла від батьківського ляпаса.

Дівчина відсахнулася, жадібно й зі стогоном вхопила ротом повітря. Немає чим дихати від його тісних обіймів. Вона відповзла вглиб ліжка, тягнучи за собою ковдру.

Джен розплющив очі. Хмикнув. І відступив.

Хея важко задихала. «Дідько... я не можу... А він, напевно, думає, що я невдячна. Що робити?» — вир думок вирував у голові. Чоловік тим часом випростався і спокійно підкотив рукави сорочки.

— Добре. Що ж це я?.. Давай залишимо це на вечір. Я — до роботи. А ти поки ознайомся з усім. Мати покаже, де ми тримаємо запаси, де каструлі, звідки воду брати... ну, все це ваше, жіноче. А я пішов, — сказав він спокійним голосом і подався до дверей.

Хея впала на ліжко й втупилася у білу, мов сніг, стелю.

— Що робити?.. — зірвалося з її вуст. Долоні самі накрили обличчя.

Та подумати їй не дали. На порозі з'явилася свекруха. В руках вона тримала стос складеного одягу.

— Тримай. Переодягайся і ходи. Покажу, де свиням їсти брати, де корові. Це перше, що ти маєш знати.

 Її голос був рівним, трохи втомленим, але в ньому бриніла й нотка недовіри.

Хеєю прокотилася хвиля сповнена напруги — те саме відчуття, коли в лісі чуєш шурхіт і не знаєш, хижак там чи просто білка. Жінка рушила на вихід, не маючи бажання дивитися на невістчині перевдягання. Та дівчина, замучена совістю, не втрималася й зупинила її словами:

— Жанно... ви ж знаєте, я — мисливиця. Не господиня. Я не впевнена, що стану вам доброю помічницею. Не гнівайтесь, що кажу відразу.

Мати Джена оглянулася і ледь помітно смикнула кутиком вуст.

— Я синові ніколи не перечила. І не стану. Але цьому дому потрібна господиня. У нас до лісу ходять чоловіки. А жінки їх з того лісу вдома зустрічають.

Хея слухала і розуміла: вона добровільно зайшла в клітку й сама зачинила за собою дверцята.

... Автор коментує: З мрії про драконів до годування курей... але так треба, щоб вона зрозуміла, яке саме життя вона хоче жити,  яке життя для неї буде комфортним, бажаним і необхідним, щоб вона залишалася собою.

НА ПОЧАТОК КНИГИ ДОДАНИЙ ПРОЛОГ!