Розділ 2.2

Дно воза було встелене ялиновими голками та дрібними трісками. Хея не знала, де примоститися. Колюча крихта одразу вчепилася в поділ її нічної сорочки — точнісінько так, як чіплялася за неї власна родина.

Раптом із лісу долинув дзвінкий гавкіт, що швидко наближався. За мить із хащів вилетів чорно-рудий мисливський пес і одним стрибком заскочив у віз. В зубах він тримав полівку. Весело виляючи хвостом, пес кинув мишу до ніг Хеї й грайливо припав до дощок, запрошуючи до гри.

— Здоров, Баксе, — кивнула Хея, дивлячись на мишачу тушку. — Щедра пожертва.

Джен перехилився через край воза й погладив пса.

— Вітай нову господиню! — промовив він, і його широка усмішка, здавалося, змагалася з ранковим сонцем. Промені заплуталися в його золотавих кучерях, підсвічуючи відкрите, добродушне обличчя.

Хея дивилася на цей свій «вибір», подумки переконуючи себе: «Він хороший. Придивися. Про нього мріє пів села. Невже все так погано?» Та усмішка вийшла напруженою, ледь торкнувшись вуст.

Джен рішуче розвернув коня в напрямку свого дому.

— До біса той ліс! Робота зачекає! Сьогодні такий день... Моя Хея, моє кохання, нарешті ластівкою залетить в мій дім! Я так довго чекав... — Він говорив швидко, на одному диханні, слова плуталися від щастя. — Мені плакати хочеться, Хеє, присягаюся! — Він простягнув їй руку через віз. — Дай-но хоч руку. Хай усе почнеться просто зараз.

Хея слухняно вклала свою долоню в його. Пальці переплелися, його стиск був міцним, надійним.

«Так, він завжди кохав мене, та чи зможу я відповісти тим самим? Чорт, не варто було вплутувати його у свої проблеми... Краще б ти проспав сьогодні, Джене!» — картала вона себе, непомітно для нього гризучи кісточку пальця.

Незабаром на пагорбі показався великий, заможний двір: добротний будинок, господарські прибудови, а збоку — власна пилорама, де вже з самого ранку шаркали пили й поралися робітники.

З дому вийшла невисока русява жінка з глечиком молока й подалася до пилорами. Там віддала глечик бородатому майстру і лише тоді помітила віз. Застигла. На обличчі — подив, в очах — тривога, долоні притиснуті до грудей.

— Господи, Джене! Хеє! Що сталося? Чому ти, дитино, в самій сорочці? — стривожено загукала вона, рушивши назустріч.

Джен зупинив коня і зістрибнув на вимощену бруківкою землю.

— Мамо, Хея тепер житиме з нами! — голосно сказав він, перекриваючи шум пилорами. — Її вдома замучили. Вона втекла, покликала мене, і я забрав її. Годі з неї. Хай живе у нас.

Мати здивовано кліпнула.

— А люди що скажуть? Без весілля...

— А що люди? Хай говорять, що хочуть, — відрізав Джен, дивлячись на матір з висоти свого зросту. — Весілля буде. Скоро. А поки що хай живе тут, у спокої. Бо зів'яне там.

Мати лише зітхнула й, забравши вузлик новоспеченої невістки, мовчки понесла його в дім.

Хея відчула на собі десятки очей. Чоловіки з пилорами припинили працювати й безсоромно витріщалися. Щоки спалахнули вогнем — вона стоїть перед ними боса, в одній нічній сорочці, розпатлана після втечі.

Джен владно обійняв її за плечі, затуляючи від чужих поглядів.

— Ану за роботу! — гукнув він своїм робітникам і, не чекаючи відповіді, повів дівчину до будинку.

Мужі миттю відвернулися, зніяковіло повертаючись до своїх пил.

П.с. Автор: ох, Хеє. Поспішила ти, поспішила.