Частина 20. Висока інспекція

Насамперед заглядаю під штани. Задоволений побаченим, щасливо розтягуюся на неймовірно зручному диванчику зі шкіри натурального дерматину. Моя красуня дружина, весело брязкає посудом, готуючи запізнілу вечерю. Я на неї абсолютно не серджуся. Я просто щасливий!

Перевівши погляд із кухні на телик, бачу дядька з величезним мечем у руці, який з гучним кряхтінням рубає якогось бідолаху. Донька разом зі Свєткою Калягіною, ахають при кожному його натужному помаху. Якби він так із дідом Даком бився, — прожив би секунду, може дві, не більше. А тут він, усіх у капусту рубає...

— Так, діти. Досить цю муру дивитися! — і я, перемикаю на новини.

— Ну тату! Там же сер Дубина, фортецю майже взяв! — заголосила донька.

— Майже, — не рахується. — заперечую я на це. — Та й що це за блок-то такий! — я не витримав, встав перед здивованими дітьми, і за допомогою мухобійки, що лежала поруч, сильно перебільшуючи, показав рухи артиста з телика.

— Йому так по передпліччю, миттю прилетить. Ось, як треба! — піднявши вище кисть і ширше розставивши ноги, я трохи скрутив своє тіло.

— Блок! — вигукнув я, уявляючи, що по мені летить чийсь меч. — Удар! — розкрутився я немов пружина, і встромив клинок ворогові в горло. — ошелешені тим, що відбувається, дівчата встають з дивана.

— Мамо, дай батькові поїсти! А то він з голоду, на людей із мухобійкою кидається! А в нього сто двадцять кілограмів живої ваги! І мухобійкою прибити може.

— Я напевно, піду... — говорить Світлана.

— А повечеряти? — не розумію я.

— Дядьку Сергію, проведіть мене, будь ласка, я Вам по секрету щось скажу.

Я допоміг їй надіти пальто. І коли після того, як вона попрощалася з донькою, залишився з нею наодинці, Світлана пильно подивилася мені в очі і як заїхала мені ляпаса! І тут же, противним бабусиним голоском проскрипіла:

— Що онучку, мабуть, втекти від нас надумав?! У майбутнє своє, розпрекрасне! Хрін тобі, а не майбутнє! — і як розмахнеться другою рукою, я аж очі від страху заплющив. А коли розплющив, надомною було синє, з поодинокими пухнастими хмаринками, напрочуд прозоре небо. І абсолютно мокрий Біф, що ніс мене на руках, пихкаючи немов паровоз. Він намагався не відставати за бабусею Сторм, яка проклинала на чому світ стоїть всіх будівельників мостів та огорож...

***

— Сер, Кіт! Як можна було спертися, на цю древню огорожу на мосту! — розорявся дід Дак, дивлячись на величезну гулю в мене на лобі. — Вона ж, на чесному слові тримається! Причому слово це, не зовсім пристойне! Ви ж не вперше в цю річку падаєте! І що тепер, скажіть на милість, із цим кирпатим ідіотом, робити накажете? Виходить він Вам, життя врятував... І як інших, в розхід або в каменоломню до єпископа, здати вже не вийде! Тепер він, — Ваша проблема...

— Ну, як же так! — не міг я повірити в те, що відбувається. — Я ж уже був удома! І пахло там смаженою картоплею, а не кінським лайном...

— І так, за підсумками нашого з каліками рейду. Доповідаю. — продовжив дід. — 4 фунти 42 стерлінги, отримали від його високопреосвященства, за затримання небезпечних злочинців, ну і самі з них, майже 22 фунти натрусили. Це вже з урахуванням поділу отриманого прибутку з кланом одноногих. Ніхто з нашого боку істотно не постраждав. Хіба тільки цей клубок шерсті, три рази ножиком від своїх же конкурентів отримав. Але тіло, на щастя, не зачепило. Командир із нього, в принципі, не поганий вийшов. Але й не сказати, що хороший. Тому як, Ізвергіль цей, і його підручний Сова, — обидва відморозки конкретні, з усією скарбницею клану, змилися в невідомому напрямку.

— Який ще там Ізвергіль! Навіщо мені знову чути про цих виродків! Це був повний облом...

Трохи оговтавшись, я все ж піднявся з дідової колоди біля дороги. І тут же відчув звичну важкість у долоні. Виявляється, навіть під водою, я так і не випустив дідову чушку з рук! Вона наче приклеєна, все ще лежала у мене в долоні...

— Братику, — ти дурень? — це, дуже міцно, обійняла мене Лілі. — Я ледве вмовила цього придурка, за тобою стрибнути! Сказала, що якщо витягне, ти його, покидька, до себе на повне забезпечення візьмеш. І вбивати не будеш. Ну от скажи, навіщо він нам тут здався! А вдома, тільки бабуся і залишалася. Ось вона тебе до тями і приводила. При цьому, щось вже зовсім дивне про майбутнє молола. Не сімейка, — а божевільня! І коли я вже заміж-то вийду...

***

Перебуваючи не в найкращому гуморі після чергового купання, нехай і не в такій швидкій, але все ще прохолодній воді, я ще раз вирішив провести виховну бесіду зі злодюжкою Біфом, який незрозуміло навіщо врятував мені життя. Підвісивши його на тих самих мотузках, у діда на задньому дворі.

Залишившись із ним наодинці, я пильно подивився бичку-переростку в очі.

— Ти ж, не німий братик Лільки. Ти, не Кіт! — пролепетав перелякано Біф. — Погляд у тебе зовсім інший! Та й б’єшся ти, навіть краще за Сову! А він, такий вже мастак у цій справі... Ти, мабуть, додому повернутися хотів? Справді? Не подобається тобі в цьому худому тілі? А кому сподобається... Ну так! Точно! Потонув ти, коли я, чесне слово, випадково, тебе з мосту скинув. От і вирішив у такий самий спосіб усе назад повернути! Видно не вийшло... Ось і злишся. Що, знову бити будеш?

— У мене від подиву відвалилася щелепа. Як це тіло, все по поличках розклало-то? Ні, малий явно не дурень! І я, що вже зібрався ще раз провести виховний процес, мимоволі опустив руки.

— Мамо рідна! Адже, правда! — побачивши, як я здивувався, продовжив мене мочити, кирпатий здоровань. — І бабка, коли по щоках лупила, примовляла, що ти до себе в майбутнє повернутися надумав! Ти ж із майбутнього?! Ну так! Хто б іще міг, принца прижучити? Та ще й сидячи в такому немічному тілі? І пацана цього зачуханного, за місяць, он як натренував! При кожному ударі, м’язи здіймаються. Охрініти просто! Гей, чудо-юдо! Може повернеш мені, що ви там із гаманця вигребли? І додаси зверху стільки ж, або більше, за моє мовчання? Та я й піду?

Ну ось. Зовсім інша справа! А то я аж розгубився. Наїзди почалися. Чудово! Настрій у мене точно не покращився. Мабуть, доведеться мені тут кукувати до самого кінця... А раз так, будемо в точності виконувати інструкції з виживання в цьому світі від мого нового тренера. Жорсткіше, — значить жорсткіше.

— Ти куди пішов?! Повернися, виродку! — зовсім зарвався Біф.

А я нікуди й не йшов. Захотілося мені повторити деякі прийоми з минулого життя. Компенсувати хоч трохи, втрачене. Раз повернутися не вийшло...

Розігнавшись, я крутнувся кілька разів навколо осі і млином, з розвороту, та ще й у стрибку, заїхав Біфу в його вгодовану щелепу. Той миттєво вирубився. Я обдав його водою. Він прийшов до тями, і знову удар. Але вже, в стрибку назад. І знову, оживляюча волога. Ось так, раз за разом, застосовуючи свої найбільш наворочені удари з минулого життя, я намагався вибити з нього всю борзоту. Але сильно, ясна річ, не бив. Саме стільки, щоб вирубати. Раз сеструха пообіцяла за мій порятунок, безбідне і сите життя. Ну так, його ще й заслужити потрібно...

І ось, після невеликого перепочинку на кілька ковтків пива в будинку в діда, — сталося диво! Біфчик, змінився...

— Сер Кіт! — буквально вигукнув, ледь мене побачивши на ґанку, Біф. — Не потрібно більше стусанів! Повірте! Я то, і до Вашого чудесного перетворення на неймовірного бійця, над Вами жартував, тільки щоб хоч якось привернути увагу Вашої сестри! — я послухав його серце. Воно, на диво, билося досить рівно. І лише згадка Лілі викликала в ньому виразний збій.

— Я і підпалювати-то, найперший зголосився, щоб Лілі не згоріла! — зовсім вже знітився злодюжка. — Перевірте, та палиця, що я двері підпирав, — підламана вона... Та й запасний вихід у діда був. — і знову правда! Отакої! Палій, зовсім і не палій виявляється!

— А Вам, я спеціально на вулиці все розповів. І бійку влаштував, тому що стежили за нами. Я б Вас і пальцем не зачепив! — а ось це вже, була брехня. І тільки я хотів продовжити процедуру очищувальних ударів, згадавши ще парочку цікавих, як міцний злодюжка, побачивши зміну у виразі мого обличчя, і усвідомивши, що мене з якоїсь незрозумілої причини обдурити не вдасться, миттєво взявся виправляти ситуацію.

— Вибачте, сер Кіт! Вибачте дурня! — і Біф знову почав говорити правду. — Ви ж Лільці не рідний? А замочи я Вас тоді, то, може, й відчепилися б від сім’ї Вашої... А я й так, не жилець. Мене, за те що завдання не виконав, точно б прикінчили... Чесно! Я повний ідіот! Про що я тільки думав! Мені ж, як і Вам років-то... І в дитинстві, якщо не знаєте, ми дружили навіть. І злодієм цим я став, щоб перед Лількою похизуватися. Гроші хоч і досить легкі, але якщо чесно, не до вподоби мені це. У мене вдома ніхто про це не знає. Усі чесною працею живуть. І мене так виховували. А мені їм брехати доводиться, що на кухні королівській допомагаю. Та звідти й тягаю потроху, що вельможі не доїли...

Я розтиснув, вже було занесений для удару кулак. І на кінчиках пальців, на очах ошелешеного хлопчиська, з’явилася моя крива голка з майбутнього...

Цілий тиждень Біф, помічником у Мартіна. Батько каже, що старається. Ну й добре... А в мене й без нього турбот вистачало...