Частина 17-1. Чесний дід

Нарешті в мене був повноцінний сніданок справжнього чемпіона!

Я взяв у Марі сковорідку і насмажив свіжих шкварок. Неймовірно апетитний бекончик із цибулькою доповнювали два свіжих курячих яйця, принесені дбайливим інтендантом, персонально для сера Кота. Чим, безсумнівно, облагородили мій вишуканий, неймовірно смачний, кулінарний шедевр.

Наївшись досхочу і спершись спиною на дідову огорожу, я лежав на прогрітій ранковим сонечком колоді, вбираючи в себе всю красу цієї епохи...

Але найголовніше, що після нічного, героїчно виграного бою з величезним, тріснутим ребром, — у мене майже перестало боліти в боці!

— Сер Кіт! — вивів мене з напівдрімоти підійшовший Дід. — Відпочиваєте? А у нас, якщо ви забули, всього-то двадцять сім днів залишилося! А нічогошеньки вважай, і не зроблено...

Ні! Ну чого причепився? Навіть солдатам після їжі й то потрібен, який не який, але відпочинок! Щоб сало зав’язалося. А я навіть і не солдат! Чи все ж таки, — солдат? Лицарі, вони хто по життю? Я крім того, що в них були мечі, лати, а в декого, особливо просунутого, дами серця, — більше нічого й не знав.

— Гаразд Коті. — раптом пом’якшав дід. — Я все розумію. Скільки відповідальності... У кого завгодно руки опустяться. Але нам із Вами, сер Кіт, не можна руки опускати! Інакше життя опустить нас. Причому на пару футів під землю! І так, дозвольте? — присів поруч зі мною Дак, і почав свою доповідь.

— Два сусідські будинки я успішно викупив. Дорогувато, звісно, за купу каміння... Але нам із Вами, не про гроші думати потрібно! Є вони поки що. А якщо не вистачить, то шмоття графське продамо, ще стільки ж прибуде! — трохи заспокоївшись, дідусь продовжив.

— По третьому будинку, — господаря, на жаль, не було. Ввечері зайду, — може, домовимося. І ще. Я тут із малим, що з Вами бився, як його... Во-во, Рослим, поки кабанчика обробляли, обміркував наші з Вами справи. Башковитий хлопець виявився. Не те що цей графський виродок. Що жерти та спати, тільки й уміє. І лише на лапу свою обпалену, постійно скаржиться. Що з ним робити, — розуму не прикладу! Я його з Вашою бабусею займатися відправив. Нехай по губах читати вчиться. Начебто не повний олух, має освоїти швидко. І сер Кіт! Приструнили б Ви його якось. А то наступного разу, не слина у Вас полетить, а сталь гостра... Тільки я Вас дуже прошу, не ніжним віддавлюванням ноги, — не на танцях часом! А по-чоловічому. І взагалі, пора б уже юному барону, серу Коту, бути трішки жорсткішим. По-іншому тут не розуміють... — дід подивився своїм фірмовим поглядом, чи все до мене дійшло. Переконавшись, що так, продовжив.

— Так ось, до чого ми з Рослим, додумалися. Якщо ці хати розібрати, то для всіх будівель можна з каменю фундамент викласти! Тож, на тиждень вважай, артільники будуть щільно зайняті.

Усе ж добре сер Кіт, що ти мене, старого дурня, послухався, і не сильно будівельника цього побив... Брат його, щоправда, досі не розуміє, де перебуває... Але роботу виконує справно, і то хліб. З деревом для стайні, перекриттів і даху, теж проблем бути не повинно. Я Варяга до постачальників знайомих підрядив, і завдаток дав. Але ось із каменем, — біда... З хат цих, він для побудови обителі зовсім не годиться. Тільки для фундаменту. І з рештою Ваших забаганок, теж незрозуміло. Труби для водопроводу, — де ти їх візьмеш? Або, дивну лавку з овчини. Та це ще нічого! Ось скло це, мене взагалі в ступор вводить! Я то свої скельця, що з гулькин ніс, із далекого походу привіз. І то, так намучився поки дотягнув, — словами не передати! Крихке воно, скло це. А Ви й зовсім, — на всю стіну хочете! Ну да ладно, справа Ваша. Раз сказали дістанете, — я Вам вірю. Як тут не повірити, після ожилого опудала волохатого. Але може, все ж таки, краще вітрило з хрестом? — з надією в голосі, перепитав дід.

Потім піднявшись із колоди, трохи прокашлявся, і з ледь помітним надривом, вимовив.

— І Ви вже не осуджуйте, сер Кіт. Може воно й не за договором! Але я все ж пообіцяв майстровим людям премію в три золотих. Якщо все в строк зроблять, і красти, та ухилятися не будуть. Так-то воно, — спокійніше буде!

Ну, треба ж! Який жвавий дідусь виявився! Ще зранку, особисто свиней різав, а зараз я дивлюся, як просто на очах, дві сусідські хати разом із нашою, розбирати починають! І акуратно все каміння в штабелі складають. Може і мені якоюсь справою зайнятися? Ну хоч дрин той знайти, та вправи свої продовжити? А то, аж не по собі стало перед старим...

Але й тут, спритний дід мене випередив.

— А нам із Вами, сер Кіт, — пора! — і він помахом долоні, поманив мене за собою на подвір’я.

— Куди це? — не зрозумів я.

— Як куди? Тренуватися! — прочитав мої думки Дак. — Чи Ви про принца Троє забули? Та й без принців заїжджих, тут мудаків вистачає! Ви ж, сподіваюся, не думаєте, що Граф зі своїми шмаркачами, Вас у спокої залишить? Не залишить! А Варяга за собою скрізь не потягаєш. Дилда хоч і здорова, але абсолютно пустотлива! Весь час, якусь єресь несе, — мовляв, земля кругла! А яким боком вона кругла-то! І дурневі ясно, що плоска! Максимум, — квадратна, як і його тупа голова. Та й з кулаками проти меча, не дуже-то зручно воювати. А якщо володіти ним не вмієш, — то краще вже кулаками махати, клинок тільки заважатиме! Ну, а проти людей, які вміють поводитися з мечем, від Ваших, і справді непоганих бойових танців, ви вже вибачте, — але толку небагато! А Принц, то взагалі красиву нарізку з Вас зробить. А нам, людям простим, краса ні до чого. Нам головне, — ефективність! Тож ідіть на мій задній двір, нам там точно ніхто не завадить. — черговим помахом руки, вирішив мою долю, дід...

***

Заднє подвір’я діда Дака мене здивувало не менше, ніж його хата.

Крім двох капітальних будівель з каменю, збоку подвір’я стояли вкопані, явно для дідових тренувань, три тесані, розміром з людський зріст, великі стовпи. З них на рівні плечей стирчала палиця, що сильно нагадувала виставлену вперед руку з мечем. А підвішена на рівні грудей довга колода і з десятка два, вкопаних на різній висоті пеньків, доповнювали цю феєричну картину.

Але найголовніше, що я серед цього, явно спортивного інвентарю, помітив його! Ви не повірите! Це був туалет! Я не витримав і заглянув всередину. Все напрочуд чистенько, і навіть було де присісти! Діду, та це свято якесь! А то я вже місця в тому ліску, де б не напаскудили, знайти не міг!

— Сер Кіт, Ви що, по нужді сходити хочете? Так, глечик із теплою водою в хаті, я зараз принесу! І вода мильна для миття рук, з попелу щойно приготована, в лазні є. — я замотав головою. Мовляв, поки що не потрібно.

— Тут така справа, сер Кіт... — почав трохи ніяковіючи, дід Дак. — Я Вам скажу як на духу! Не хочу, щоб між нами, непонятки були. Ви мене вчора чимало здивували! Ні, і позавчора теж! Та й поза, позавчора! Та, і чого гріха таїти, ці три дні суцільні відкриття і сюрпризи! А коли кудлатого цього оживили! Ух! Аж до мурашок пробирає від Ваших фокусів! — і зовсім уже зам’явшись... — Я розумію, що дуже дивне запитання. Але хотілося б знати, що там із Руссю стало? Стольний град Київ, як поживає? Чи стоїть рідна сторонка, через стільки-то років? Чи не доконали її ординці прокляті?

Я від подиву відкрив рота.