Частина 11-2. Дивні фокуси

Ескулап миттєво став на два коліна, я ж впав на одне і смиренно схилив голову. З непримітного воза, що стояв за спиною Його Величності, за допомогою двох слуг вилізли єпископ і принцеса Маргарет. У возі я також помітив вікарія Дена. Але він чомусь виходити не став.

— Але тепер ти його точно не отримаєш... — король, супроводжуваний донькою і єпископом, зайшли в будинок.

Пройшовши всю кімнату і побажавши приємного апетиту родичам, що наминали за обидві щоки довгоочікуваний обід, він вийшов на ґанок з іншого боку будинку й оглянув внутрішній двір. За ним дружною процесією, мовчки йшла вся його свита.

Далі, він повернувся і просто вийшов з дому. Та нічого не кажучи, вирушив назад до возу.

— Сер Кіт! — раптом звернулася до мене принцеса. — Рівно за місяць, до Вас із перевіркою, завітає його святість Єпископ. І якщо Ви не здивуєте нашого перевіряючого Вашою, раптово погарнішавшою оселею. І не створите належних умов для гідного проживання Корконра, а особливо його чудового коня, та просто прогуляєте всі гроші. Або того гірше, втечете з якоюсь, конопатою циркачкою. Я буду змушена просити батька забрати у Вас титул, коня, і всі Ваші землі. А всю Вашу сім’ю, відправити на рудники. Сподіваюся, Вам це зрозуміло? Нам не потрібен ще один п’яниця, або ще гірше, волоцюга, не здатний стати на захист своєї батьківщини!

Я не зовсім зрозумів, звідки вона все про мене знає?! Але в її голосі, особливо в тій частині, що стосувалася Вівіан, а те, що малася на увазі саме вона, я ні крапельки не сумнівався, відчувалася така неприхована загроза, що я навіть трохи злякався.

— Сер Кіт! — вивівши мене зі ступору, раптом звернувся до мене Єпископ, після того як Королівська сімейка сховалася у возі. — Я можу вмовити принцесу змінити її рішення. Якщо Ви з доброї волі, слідуючи за покликом свого серця, віддасте на потреби Святої Церкви і Корони, 88 золотих. Подумайте! Два фунти сріблом, це й так величезні гроші для Вашої родини! І на корм коню, знову ж таки на перший час вистачить. Ну як, домовилися? — і він простягнув мені свою руку, в очікуванні грошей...

— Добре подумайте! Рівно за місяць, Ви маєте здивувати людину, близьку до Господа! А це, ой як не просто! — не дочекавшись грошей, він прибрав долоню.

— Ну що ж. Ви самі обрали свою долю, сер Кіт. І не хвилюйтеся за барона. Принц нічого не дізнається. Займайтеся обителлю... — і він розвернувшись, за допомогою тих самих слуг, заліз назад у візок.

Дочекавшись, поки поїде звичайний на вигляд віз, я встав з коліна. Дістав золотий і дав його ескулапу.

Він нерозуміюче на мене подивився. Я поплескав його по плечу і запросив у будинок пообідати.

— Сер Кіт! Ви мене чимало здивували! Ви виявилися щедрішим за самого Короля! Який обіцяв мені золотий, за свої послуги! Видно він ніяк не очікував від Вас такої прозорливості! Я цього не забуду! Але як же щодо голки? Вікарій Ден, мене і справді, дуже просив! Якщо Ви будете такі добрі... — я дав йому і голку.

Він шокований, немов це було якесь диво, низько мені вклонився. І відмовившись від трапези, через глибокі душевні переживання, після яких нічого в горло вже не лізе, побрів у бік замку.

— Ну от навіщо?! — запитаєте ви, — віддав голку? Навіщо, вважай просто викинув золотий?

Не знаю. Просто відчув, що так треба зробити... Видно, що дядько не простий, раз йому довіряють такі величезні суми. Тож нехай знає, що мені теж можна, як мінімум, довіряти...

***

Коли я зайшов назад у будинок і сів на своє місце. У гробовій тиші, що настала, всі знову на мене витріщилися.

— Це що, був сам Король? — раптом запитала мене Марі.

— Онучку, а Єпископ-то, навіщо приходив? Не скажеш?

— І принцеса! — захоплено вигукнула сестричка Лілі.

Але тут, в абсолютній тиші, стало ще тихіше. Коли я поклав на стіл досить важкий гаманець і висипав із нього золоті монети.

Мартін навіть відскочив від несподіванки.

Дід Дак знову протер свої очі. Але бабу вщипнути не просив, а сам тріснув себе долонею по лобі.

Після хвилинної паузи, Мартін суворо запитав.

— За що? — видно, що звідки, він і так здогадався. — Чаклуна якого, за золото це здав його преосвященству? Або ще якусь гидоту сотворив?

На мій німий, нерозуміючий погляд, — батько відповів:

— Ну не міг Король, відомий своєю жадібністю, за щось хороше стільки бабла відсипати.

— Ти про що, Мартіне, тлумачиш! — раптом дорікнув йому дід Дак. — За таку гору золота, потрібно всіх чаклунів в окрузі, особисто зловити, доставити, і в присутності святої інквізиції — своїми ж руками, спалити. Та й то, навіть половини від цієї купи не заробиш!

— Синочку! За що гроші? — раптом запитала Марі. — Ти не подумай, що ми тебе в чомусь звинувачуємо. Але все-таки хотілося б знати, щоб спати спокійно. Богоугодну ти справу зробив, чи ні?

— Так онуче, колись! Це доплата за друге зламане ребро? Сам король ламав? Йому хоч сподобалося? — озвучила свій варіант, бабця.

— Стара, ти про що! Коли це Король за зламані ребра платив? Він і за відкручену голову ніколи навіть мідного гроша не давав, а навпаки. Усе, що було у нещасного, собі в казну забирав! Забула, що його за очі, кривавим кличуть! Бо війну і кров любить. Ну ж бо, Коті, не муч, розкажи правду!

І тут почався галас...

Усі на перебій почали випитувати що трапилося, сперечатися, кожен відстоюючи свої варіанти. Мартін почав погрожувати кулаком, бабуся новою месою і гієною вогненною. І тільки моя сестричка не витримала, оббігла навколо столу і міцно мене обійняла.

— Не бійся Коті, я тебе в образу не дам! — а потім, шепнула на вухо.

— Мені Флоренс усе розповіла! Але я нікому не скажу, сер Кіт. Та й не повірить мені ніхто...

Усі тут же замовкли. Марі приєдналася до дочки, просячи вибачення. Мартін впав дупою на лавку. В обох бабусь, і навіть у діда Дака, виступили на обличчі сльози...