Частина 9-2. Підступний блазень

— Коті! Кіт! Ти там живий?! — ляскав мене по обличчю, дрібний, мерзенний ліліпут. Який втягнув мене в цю смертельну авантюру. — Слухай, друже! Я тебе прекрасно розумію! Але не час зараз лежати! Час піднятися, і наваляти цьому нахабному виродку! Вставай, Кіт! Вставай! Цей кровожерливий монстр, братика мого рідного угробив! Мокрого місця від нього не залишив! Я тебе благаю... Зверни ти йому шию! Половину свого виграшу віддам! — ледь не плачучи, кричав мені у вухо карлик...

«Блін. Ви не повірите! А мені щойно противний дід Дак привидівся! Вчив мене, міського жителя великого мегаполісу, як правильно свиню колоти!

Я йому, — та навіщо це мені треба?! А він мені, — стане в нагоді, сер Кіт.

— Да! Прямо так, дуже шанобливо, сером і назвав, старий буркотун...

— У житті, — каже, — всяке буває... — і як встромить довжелезний ніж, під ліву лапу! Я від цього верескливого крику й прокинувся! А це, виявляється, не свиня кричала, а арена незадоволено свистіла, коли я знепритомнів...»

Я розплющив очі і присів.

— Ось і розумничка... — зовсім уже якось неймовірно ласкаво, заговорив недомірок. — Давай Кіт, зберися! Настав час показати, на що ти здатен! Але тепер, сам викручуйся. Другого братика на поживу цьому монстру, я точно не віддам. Ти вже не ображайся...

Швидко підвівшись на ноги, я глянув на мого суперника.

Так... Видовище було не для слабкодухих... Повністю забризканий кров’ю барон Зен, мило посміхався, гордо нависаючи над спотвореним трупом качка.

— Ну що малюк, ти готовий до зустрічі з предками? — надто спокійним голосом, не повертаючи до мене голови, запитав він.

«А ти?» — подумки відповів я.

Після суворого діда Дака і кабана, що верещав до болю у вухах, мені чомусь було ні крапельки не страшно. І під підбадьорливі крики залу, тримаючись за бік, я повільно підійшов до свого суперника.

— Сер Кіт! — заволав на весь цирк карлик, піднявши мою руку догори, заводячи місцеву публіку.

— Сер Кіт! Сер Кіт! — закричала сотня глоток. Після чого, він залишив нас із бароном наодинці, буквально випарувавшись з арени цирку...

Ми стояли один навпроти одного, пильно дивлячись в очі.

Я фізично відчув його здивований погляд, що буквально, буравив мій мозок. Я знав, що він мене не недооцінював. І сприймав за дуже серйозного супротивника. Інакше, до чого були всі ці пафосні промови. Але все ж сподівався дуже швидко розправитися з пораненим хлопцем.

І ось зараз, риючись немов у брудній білизні в моїй голові, цей бувалий воїн шукав те, що завжди бачив у своїх численних жертв, перед тим як прикінчити чергового бідолаху. Всепоглинаючий жах...

Як раптом, я ясно почув, як швидко забилося його величезне серце!

«Отакої! Та він мене, ледве живого хлопчину, і справді боїться! Не може бути! А як же ця удавана бравада? Чи я був абсолютно правий у своїх припущеннях?»

І тут же, не гаючи ні секунди, дивлячись у мої, розширені від здивування, очі, заодно проганяючи від себе давно забуте почуття страху, барон Зен з усієї дурі заїхав мені, в моє поламане ребро...

— А! А-а! — заволав він не своїм голосом, тримаючись за роздерту до кістки руку.

— Що чувак? Не подобаються сюрпризи? Чому так? Я ж старався... Усе там своїми голками понатикав... А мені навіть боляче не було... До того там усе було міцно скріплено й зафіксовано. Пів десятка гострих голок, буквально врощених у кістку, врятували щойно моє життя. І, мабуть, обірвали життя барона. Бо залишати цього ненормального вбивцю в живих, ну ніяк не можна! Під землею гад знайде, або уві сні приріже. Усе за честь майбутнього короля! Поки він копирсався в моїй голові, я ясно читав його підлі думки...

Ошелешений натовп, ще більше закричав на мою підтримку. При цьому, одночасно видаючи сотні порад і коментарів щодо того, як мені слід вчинити з убивцею, милого в усіх відношеннях, брата карлика. Мені з моїм посиленим слухом, навіть стало не по собі, від запропонованих ними варіантів розвитку подальших подій.

— Відірви йому дзвіночки! — кричала якась стара дама, що сиділа в секторі для багатеньких. — Нехай ними ж і подавиться!

— Очі! Вибий йому очі! — вторили з більш дешевих місць.

— Шию ламай... Ніс!..

Але Зен, швидко схаменувшись, звернув увагу на мою розгубленість, і щосили пішов в атаку. І хоча його удари не були дуже швидкими і різкими, як у принца Троя, вони все ж таки становили для мого невеличкого хлопчини, не малу небезпеку. Це б підтвердив, якби міг звісно, і покійний, горилоподібний силач-циркач, що виблискував кривавою плямою, неподалік від щільно закритих куліс.

Але і я, часу не гаяв.

Швидкий нирок під черговий потужний удар барона. Захід за спину. І на зустрічному курсі, точний удар в область печінки. Усе як учили в моєму просунутому, порівняно із середньовіччям, часі.

Удар наношу всім тілом, плюс енергія розвороту барона. І ось результат. Дядько впав як підкошений і схопився за свій бік.

— Вибач, Зен. Але це ти прийшов мене сюди вбивати. А ти хоч воїн і вмілий, але до здібностей принца тобі ой як далеко! Швидкості немає. Спритності немає. А я, між іншим, на місток легко стаю. І кажуть, навіть цирковий номер підготував! На одній нозі з яблуками в руках, і, можливо, на голові, але це не точно, можу три хвилини верхи на коні нерухомо стояти. Поки конопата бестія в мене цілиться і стріляє! А ти Зен, своїм тупим, ситим баронським життям живеш. Зажерся ти зовсім. Немає в тебе іскри Божої! Тільки й знаєш, що жерти та вбивати. Мудак ти Зен! Причому повний...

Ну, це я, мабуть, погарячкував... Барон все-таки, хоч боєць був і не дуже вправний, але настирливий і неймовірно сильний. І мені ухилятися від його плюх, що знову летіли одна за одною, доводилося не дуже-то й легко... Голки в ребрі, через інтенсивні рухи торсом, потроху розхиталися і почали приносити більше неприємностей, ніж було до їхньої появи...

І досвідчений Зен, це відразу помітив. І хоча в область ребра, він бити більше не наважувався, але темп атак, на радість публіки, порядно збільшив. А я вже не завжди примудрявся ухилятися від його розмашистих, потужних ударів. І він ними, хоч і побіжно, але іноді мене діставав.