Частина 9-1. На арені цирку

— Високоповажна публіка! — на все горло заволав карлик. — Сподіваюся, Ви вже чули про неймовірно везучого юнака, який здійснив неможливе, і здолав у жорстокому кулачному двобої, непереможного чемпіона всіх 32-х королівств, самого Принца Троя?!

Зал схвально загудів.

— Так ось, друзі мої! Цей щасливчик, щедро розцілований у губи самою її величністю удачею, просто зараз вийде на цю саму арену, щоб гаряче привітати Вас! Ба більше! Він з радістю погодився провести дружній поєдинок з одним із присутніх тут сміливців, що ризикне кинути йому виклик! І не важливо, якого ви роду і чим у своєму житті займаєтеся, якщо у вас є достатньо коштів, щоб поставити на кін у сутичці, яка відбудеться прямо зараз і тут, знайте! Ви, вже переможець! Так-так! Саме Ви, той сміливець, який не побоявся вийти проти найславетнішого воїна в цьому королівстві! Хто знає, може він злякається і зомліє, лише від одного Вашого героїчного вигляду! Залишивши Вам лаври, найвеличнішого воїна всіх часів і народів!

Зал вибухнув. Присутні свистіли і гуділи, немов потяг, що під’їжджав, та щосили сигналив зустрічаючим його роззявам. Господарю цирку ледве-ледве вдалося заспокоїти натовп, що розійшовся в передчутті появи місцевого героя, який уже став легендарним. І він продовжив.

— Друзі мої! Не шкодуйте грошей! Це всього лише шматки нікчемного металу! За срібло славу великого воїна не купиш! Славу, якій заздритиме сам Принц Трой і його могутній батько, Цар Креон! Та вони обидва, від досади лікті кусати будуть! Що є справжні сміливці, не в приклад їхній, вчора знеславленій, королівській родині!

І двоє блазнів для наочності тут же розіграли невелику сценку. Принцом Троєм, що кається, виступив довгоногий шут-касир, що стояв на колінах і раз за разом падав ниць перед карликом. Начепивши замість шутівського ковпака потішну корону і благально повзаючи слідом за господарем цирку, що гордо прогулювався взад-вперед, зображував, мабуть, його розгніваного батька.

— Як, так-то! — вичитував блазня, карлик. — Чому ти! Царствена особа і мій, мабуть, по п’яні зроблений нащадок, так і не зміг наваляти цьому жалюгідному шмаркачу?! А місцевий сміливець, швидко і невимушено з ним впорався?! А-а?! — карлик приставив до вуха долоню, очікуючи почути хоч якусь зрозумілу відповідь. — Чи може, твою золоту корону разом з усім королівством, йому віддати?! — і, не дочекавшись відповіді, взяв палицю, що виконувала роль царської тростини, і взявся мутузити нею худорлявого. На що шут, закриваючи корону руками, кричав на все горло:

— Тільки не по голові, батьку! Це моє хворе місце! Мені по ній недавно, добре так прилетіло! Ай-яй! У мене ще не зажили рани від кулаків сера Кота! — під дружній регіт глядачів, розлючений маленький цар, прогнавши блазня, що повзав по землі, за лаштунки, повернувся на середину арени і, вдячно вклонившись за отримані овації, гучно продовжив.

— Зустрічайте нашого героя!

Переконавшись, що публіка досить завелася, він махнув рукою, і два величезних здорованя з квадратними щелепами і такими-ж плечима-рамами, взяли мене під руки та немов пір’їнку винесли на середину арени.

— Незрівнянний, сер Кіт!

Весь зал миттєво залився істеричним реготом. Вважаючи, мабуть, що жартівлива вистава ще триває.

— Чудово! Я так і думав. — прокричав мені у вухо карлик. — Починаємо полювання на товстосумів! Адже вони думають, що це жарт такий. І тебе всерйоз сприймати не будуть. Вийде який-небудь багатий кабан, відвалить пристойно бабла, а ти його відмудохаєш по-швидкому. На цьому все і закінчиться. Залишиться тільки грошики поділити... Десять до одного, все як домовлялися! — я не по доброму на нього глянув. — Ой, вибач дурня! Ляпнув не подумавши... Звичайно ж, сорок на шістдесят! А якщо виникнуть претензії, мовляв, чому мене все-таки відмудохали? Ну так, ми ж його попереджали, що не з хлопчиком бійка. Що не так-то? Усе по-чесному! А зараз сер Кіт, ми ще крапельку їх шкурний інтерес підігріємо!

Він швидко махнув худому блазневі рукою, і знову звернувся до мене.

— І Коті. — суворо сказав карлик. — Якщо виникнуть проблеми, ти не мовчи, схрести над собою руки. Я швиденько все вирішу...

На сцену винесли мідну тарілку з пристойною купою блискучих монет. Побачивши розсипи срібла, глядачі, що реготали, миттєво затихли.

— Це чимале багатство дістанеться щасливчику, який зуміє здолати нашого милого, худорлявого хлопчину. Як бачите, — нічого складного тут немає! І так, почнемо торги за право прославиться й озолотитися!...

***

— П’ятдесят золотих! — ошелешив усіх першою ж ставкою, одягнений у зелений парчевий халат із золотим поясом, щільно усіяний переливчастими рубінами, чоловік, що підвівся зі свого місця.

— Даю п’ятдесят золотих! — повторив високий, щільно збитий дядько, з в’їдливим колючим поглядом і охайно стриженою, невеликою борідкою.

— Дванадцять тисяч стерлінгів! — вигукнув Карлик, тут же закашлявшись від небаченої ставки. — Хто дасть більше? — зал невдоволено загудів. Більше, просто ні в кого із собою, у всякому разі, не було... Та й на важкій тарілці, що вміщала всю готівку, яка була в даному закладі, не було й двадцятої частки від озвученої ним суми.

Чоловік зняв дорогий пояс і віддав його слузі. Після чого, під гул незадоволених глядачів, вийшов на арену. Трохи вклонившись, висипав гірку золотих монет на піднос і представився.

— Моє ім’я, барон Зен! — вигукнув на весь намет, чоловік. — Я, старший страж і відданий слуга мого найвеличнішого у всіх 32 королівствах, непереможного воїна, молодшого сина Царя Креона, Принца Троя! І зараз, на Ваших очах я відновлю справедливість, покаравши цього вискочку за випадкову і негідну справжнього воїна перемогу. Я відправлю цього брудного виродка, сина чоботаря, туди, де йому саме і місце! А саме, годувати голодних річкових щурів у стічній канаві!

Цей, негідний навіть цілувати сліди, що їх залишає шляхетний, на відміну від нього, кінь принца Троя, юнак, уже мав честь познайомиться з моїм гострим клинком. А зараз скуштує ще й смертельного кулака! — зал уже абсолютно нічого не розумів. Але в передчутті не хилої, кривавої бійки, ну або в найгіршому разі, ще одного циркового номера, знову завівся як божевільний.

— Як там Ваше ребро поживає, а сер Кіт? — підійшовши поближче, запитав мене майбутній суперник.

«Точно! Та це ж той самий, недбалий охоронець зі свити принца, що мене по горлу чикнув! Я його нахабну усмішку і через десять років не забуду! От же ж, пощастило йому в цей ненормальний цирк, саме сьогодні заявитися! Ні, щоб відсипатися після важкої ночі... І найприкріше, що про ребро гад знає! І сто відсотків, туди насамперед лупити й буде! Я б на його місці лупив... Та й в охорону до царственої особи, не за красиві очі набирають...

Я не роздумуючи схрестив руки над головою, привертаючи увагу організатора цього дійства. Карлик миттєво опинився біля мене.

— Проблеми? — суворо запитав він. Я кивнув. — Великі?

— Величезні! Домовлялися на неповороткого товстосума, а за фактом, маємо досвідченого воїна! Якось усе не по фен-шую... — побачивши мій переляканий погляд у бік барона, він усе зрозумів. Гаразд Кіт, заспокойся. Зараз що-небудь придумаємо...

Придумував він не довго. І мило усміхнувшись, швидко оголосив, що перш ніж битися з переможцем найвидатнішої сутички всіх часів і народів, чи не хоче високоповажний барон, з поваги до публіки, трохи розім’ятися з його найкращими бійцями? На що барон Зен, напрочуд швидко погодився.

— Чому б і ні! — вигукнув він, гаряче підтримуваний публікою. Випускай уже своїх биків! Час робити з них відбивні! А потім і до Вас черга дійде, сер Кіт. А Ви поки що чекайте... Кажуть, очікування смерті гірше за саму смерть... Але я з цим докорінно не згоден! Гірше смерті, нічого, друже мій, немає...

І він провів пальцем по горлу, дуже неприємно посміхнувшись. Причому неприємно, — це я сильно применшив. Від його зловтішної усмішки, у мене аж мурашки по шкірі пробігли...

«Ось і підзаробив по-швидкому... З дитинства клоунів ненавиджу! А тепер і сам ним став... І навіщо я тільки сюди приперся! Та ще й на бій цей погодився. Начебто і дорослий мужик, а поводжуся як дитина мала, право слово... Я ж як відчував, що добром цей цирк із кіньми точно не скінчиться... А вдома, — нога свиняча, знову ж таки, з куркою... Що ж я жерти-то, постійно хочу?! Не наїмся ніяк... Можливо, від нервів?»

«Хоча, може, й пронесе? І карлик якось мені все ж таки допоможе? Розрулить ситуацію, як і обіцяв? Он, який здоровий у нього боєць. Нас разом із бароном зжере і не подавиться. Гора! Та й не один!»

Не пронесло...