Частина 7-1. Корабельний хірург

— І от навіщо, запитується, вліз?! Мало по худих ребрах отримав? Не дійшло ще куди потрапив? І що ти, просто пил на чоботях у сильних світу цього. А раптом і справді, візьме та й здохне? Нехай, навіть, і не від моїх маніпуляцій. А від втрати крові, наприклад. Хто ж його знає, скільки її проклятої витекло! Або просто, ось, захочеться йому, і все! А цей шмаркач, слів на вітер не кидає. Сказав що з собою забере, то неодмінно так і зробить! Ех! А я ще Едварда із запеченими яблуками, спробувати хотів... Хоча, ну його, коня цього! Нехай самі його жеруть!

***

Я все ж таки спробував заспокоїтися та уважно оглянув рани.

Розпочав я із маківки. На щастя, ескулап так і не встиг як слід попрацювати своїм молотком із зубилом. Невелика вм’ятина була присутня, але не більше того. І тут я згадав, що не помив руки! А це, як казав мій тренер, — зальот!

Я знаками почав показувати, щоб мені принесли вина, та побільше! Ну і води.

Принц стомлено дивився на мої розмахування руками і мукання, а також на моє оточення, яке теж нічого не розуміло.

— Охорона! Де там той, перший лікар, бородатий! Я й забув, Коті, що ти німий... Вибач. Але я нічого не розумію...

У кімнату знову затягли неймовірно щасливого, придворного лікаря.

— Мій принц. Він каже, щоб йому принесли вина і води. — несподівано переклав мої слова, Вікарій. — У мене колись у служках був німий монах. Ось я й навчився по губах читати. Нічого складного. Нехай тільки чіткіше слова вимовляє. — пояснив свої пізнання, святоша.

— Чистих простирадл, порожню бочку з-під вина, хліба свіжого і борошна. І ще раз, що принести? Трупи? Трубача? — Я не витримав і показав роздуваючи щоки і руками, як сьогодні грали на гнутих трубах у залі. — Труби трубадура? Дві? Так, дві криві труби трубадура! Зачекайте, ще льон? Ні? Лід? Лід! — нарешті вгадав Вікарій, мої хотілки.

До списку також входили шовкові простирадла, розпалити камін, і п’ять відер холодної води. Ну і так, трохи дрібниць.

Усе з’явилося буквально за кілька хвилин. І навіть лід.

Наколовши трохи льоду, я загорнув його в ганчірку і підклав принцу під голову і на опухлу руку. Далі, помивши руки вином, взявся ретельно оглядати страшні рани мого першого пацієнта. Сумнівів не було. Усі витівки ескулапа необхідно терміново виправляти. Але спочатку, потрібно все ретельно продезінфікувати!

І я взявся споруджувати мій перший у цьому світі, самогонний апарат.

***

Чесно кажучи, я їх раніше ніколи не робив. Але будучи ще малим хлопцем в гостях у діда з бабою, бачив з чого він складається.

Але перед тим як приступити, я подумав, а раптом у них уже є спирт. Так чого я, мучитися-то буду!

— Мій принц, сер Кіт запитує, чи є у нас, щось міцніше за вино? — прочитав моє німе запитання, Вікарій.

— Коті, — не час бухати! Лікуй давай! А то й так, займаєшся не зрозуміло чим! До речі, твоя холодна ганчірка трохи допомогла... Заговори якісь, чи чаклунство? Але все одно, щось мені зле...

— Ех, навряд чи тут є щось міцніше... Не було за столом, нічого крім вина. Ну хіба що, пиво...

Я оглянув принесену бочку. Майже як на замовлення! Знизу бочки була дірка, що ідеально підходила під трубу трубадура. Я її спробував зігнути, щоб отримати змійовик. Вона зламалася.

«Та що б тебе все життя так плющило, проклята залізяка! — не витримав я. — Але що ж робити? — я прекрасно пам’ятав, що у діда був, чималих розмірів змійовик. А тут, вигини тільки у двох місцях...

Що б такого зробити, щоб труба не ламалася? Потрібно щось гнучке і водночас тверде... Може піску туди засипати?... — промайнула думка. — А й точно! Потрібно засипати в трубу пісок!»

— А пісок то тобі, навіщо?! — нічого не розуміючи, вигукнув у серцях принц!

Я підійшов до царственої особи, і смачно двинув йому ляпаса, по його хворій голові. — бо дістав уже за сьогодні! У мене й так нерви на межі. А він зі своїми дурними розпитуваннями... — до мене миттю підбігло четверо охоронців.

— Стійте! — закричав їм Трой. — Я все зрозумів! Більше не буду заважати. Продовжуй... — під моїм важким, батьківським поглядом, раптом знітився майбутній монарх.

Засипавши пісок, мені все-таки, так-сяк, але вдалося зігнути змійовик і перехідник до казана з вином. Потім залишалося найскладніше. Зібрати цю конструкцію до купи. Використовуючи трохи змочений у воді м’якуш свіжого хліба, я додатково обваляв його в борошні і зварив місця стиків цими хлібними наростами. Також стала в пригоді і пилка з набору ескулапа.

І ось, буквально через півгодини страждань, мій перший самогонний апарат був готовий! Заливши казанок над дровами в каміні вином, я в продірявлену долотом, замість черепушки принца, кришку, всунув свою трубу і запакував це все, хлібним зварюванням. Обробивши додатково всі місця стиків борошном, я переконався, що все, більш-менш тримається.

Так. Чого я тут, намудрував-то? Казанок із вином, зверху кришка з діркою, в ній трубка-змійовик, що входить у воду. А біля виходу з бочки, стоїть пристойних розмірів чаша, в очікуванні первака. Гаразд, підпалюй!

Усі, включно з принцом, з неприхованою цікавістю дивилися на цю плутанину труб, бочки з холодною водою і чана з вином.

Стривайте! Кришку чана з вином, потрібно чимось зафіксувати. Щоб не скакала, і не зруйнувала мою хитку конструкцію!
Я як міг, пояснив Вікарію, що мені потрібен вантаж, щоб притиснути навколо дірки по центру кришки. Старий напрочуд швидко врубився в те, що я хочу, і особисто рушив на пошуки потрібного предмета. За п’ять хвилин, внесли невеликі, круглі кам’яні жорна, якраз із дірою по центру. Я висмикнув свою трубу з кришки і, дочекавшись, доки обважнювач покладуть наверх, вставив назад, замазавши при цьому, хлібним зварюванням. Заодно пройшовся і по краях кришки. Ну тепер, точно все! Єдине, що потрібно буде зробити, коли закипить вино, це зменшити полум’я. А то й камінь цей не допоможе...