Частина 5-1. Поганий учень

Але принц мої думки читати не вмів. І випромінював зі свого боку, не меншу впевненість. Я б навіть сказав, він світився безжальною, зневажливою зверхністю. І в мені він бачив не просто кролика, а малесеньку, перелякану мишку, з якою його пазуристі лапки із задоволенням би погралися.

Але не довго. Бо на кону лежали чималі гроші. Ну і принцеса. Куди ж без неї. Щоправда, його високість забула одну маленьку деталь.

Кіт, — це все-таки я...

Нарешті в присутності чималої кількості свідків, контракт зачитали, а після підписання монаршими особами,  його завірив  і його Високопреосвященство. Щоправда, з однією маленькою поправкою. Для потреб церкви, з можливого виграшу, виділять, мабуть мої, десять відсотків золотом.

Знову заграли неприємні фанфари, і під несамовиті вигуки закордонної частини столу, до мене вийшов виблискуючи накачаними кубиками преса, мій суперник. Я ж закривавлену сорочку знімати не став. Щоб не травмувати присутню публіку. Не тільки відсутністю того самого преса, а й самого живота.

Король махнув нам рукою. Мені ж, попутно пригрозив чималого розміру кулаком. Мовляв, принеси мені, будь ласка, сер Кіт, моє золото. А то отримаєш цим самим кулаком, по своєму худому загривку! А кулаком, це тобі не підзатиличник. Хоча треба визнати, і від нього в мене тоді, іскри з очей посипалися.

Принц Трой здивував мене з перших же секунд нашого поєдинку. Я очікував, що він немов бик понесеться на мене стрімголів. І я вже на контратаці, використовуючи його ж силу для посилення своїх несподіваних тичків, буду намагатися щось робити. Бо мій несильний, але точний удар, плюс його божевільна швидкість, може вийти непоганий такий, бада-бум.

Але він у відповідь на мій запитуючий погляд, — чого мовляв, стоїмо?! Сам поманив мене своєю високородною долонею.

— Мов, давай Кіт, нападай! — тільки, навіщо мені це потрібно! Нападати на чувака, який очікує цього самого, нападу. Причому набагато мене сильнішого і більшого. Та й якщо бути вже зовсім чесним, — набагато швидшого. Але в мене був ще один козир у рукаві. Про який принц, можливо, і знав, але не надавав цьому абсолютно ніякого значення. Це моя, новопридбана, неймовірна гнучкість! Як той, величезний дід з пером казав, циркач-трубадур? Та хоч прибиральник місцевих туалетів! Якщо вони, взагалі тут існують. Лише б це допомогло впоратися з цим пихатим красенем...

— Сер Кіт! — вигукнув Король. — Не змушуйте його високість чекати! А то ми тут усі заснемо, поки ви хоробрості набираєтесь і одне одному оченята строїте... Заснемо, та й пропустимо весь Ваш поєдинок! Якщо він, відбудеться-то, взагалі...

— Так, сер Кіт! — втрутилася своїм різким, трохи дитячим голосом принцеса. Ви тепер, не тільки Вашу брудну вулицю представляєте! А Короля і Державу! Тож, не підведіть своє королівство!

Та що ти таке верзеш, стрекоза малолітня! Начебто у вас тут є, хоч що-небудь не брудне! Не бачив я такого! І перед тим як командувати, побула б хоч трохи, на моєму місці, а то всі такі сміливі, коли на м’якому диванчику, та за святковим столом сидять! А тут від страху, підгузки свої, три рази б точно змінила! Хлопець он, легкими тичками на той світ удвічі більших за себе дядьків відправляє! А вони мене, на пролом іти змушують... І до речі, я навіть віддалено не уявляю, як ця країна називається! І тим більше, як я її підвести-то можу!

Але тут несподівано, за мене все вирішив принц Трой...

— Сер Кіт, Ви мабуть, із каліками битися тільки й умієте! І навіть ваші п’ятеро вельмишановних лицарів-візаві, від цих калік, за великим рахунком, не дуже то й відрізнялися. Тож я Ваше завдання трішки полегшу! А то Ви з місця так і не зрушите... — він демонстративно заклав праву руку за спину.

— Рівно до сотого рахунку, у мене буде на одну руку менше! Час пішов! Один, два...

Увесь зал його дружно підтримав.
— Три...

— Ні, ну куди це годиться!... Він ще й на психіку вирішив надавити. Не на того напав! Мені на неї тільки дружина й діти тиснули. І то не сильно. Щоб не перестаратися...

Хоча гаразд, я подаруночки люблю! І відмовлятися від них не збираюся... І до речі! Даремно ти, принц, так носа свого задер. Є в тебе дві руки, — користуйся ними! Я он теж, з товстуном цим, попонтуватись, на свою біду вирішив... Нічим хорошим це не закінчилося. Дивись! І тобі теж, аукнеться...

І я, не звертаючи уваги на цей живий, говрящий годинник, рвонув що є сил в атаку! Якщо він свого слова все-таки дотримається, то боюся, що до кінця дружного, — сто! Просто не достоїть...

Оскільки принц Трой, досить-таки самовпевнено прибрав свою ударну, праву руку, — у той бік я й спрямував усі свої сили. Але спочатку вирішив, ще трошки зрівняти свої шанси.

Зімітувавши розмашистими боковими ударами бурхливу атаку в голову, я в останню мить перекотився вперед і, опинившись біля ніг опонента, із усієї дурі заїхав по причандалах королівської особи. А потім, підводячись, ще й буцнув головою в прекрасне, молоде обличчя, яке вже порядком перекосилося від болю і швидко опускалося в моєму напрямку. Створивши на цьому самому обличчі, доволі неприємне розсічення.

Шкіра на брові тріснула і звисаючи над правим оком, заливала його червоною кров’ю.

— Чотирнадцять, — самотній голос в абсолютній тиші, навіщось рахував вже нікому не потрібний час. Принц, забувши про свої обіцянки, намагався двома руками хоч щось зробити з кров’ю, що застилала його очі. Одночасно так-сяк відмахуючись, від граду ударів, що прилітали невідомо звідки. Усі присутні ошелешено дивилися, як худючий малюк, обробляє під горіх, майже сліпого, владного сина монарха.

— Плюх! Плюх! — лунало в тиші. Мої удари в область січки не припинялися ні на мить.

— Тату! Тату! Зупини! Він же його вб’є! — кричала на весь зал принцеса.

— Не можу! Він стоїть, — значить добре себе почуває! Поки не впав, — бийся!

— Плюх! — це прилетіло в друге око.

Ви не подумайте, що я такий кровожерливий. Просто цей принц, виявився далеко не з пугливих. І навіть у такому стані, примудрився непогано так мені відповідти, да ще й прямими у щелепу! А я, від цієї виснажливої атаки, вже порядком так, втомився. І відчував, що незважаючи на повністю сховане під відшаруванням шкіри око, він потроху почав оговтуватися. А його не дуже сильні тички, це начебто хто обухом по голові шарахав!

Навіть я, який уже бачив його в ділі, такого не очікував! Трой виявився ще крутішим бійцем, ніж я думав. І тому, щоб не віддавати ініціативу, а заразом і життя, — а те, що він мене після такого точно вб’є, я не сумнівався ні разу. Дочекавшись, коли він знову відволічеться на протирання зору від крові, я підстрибнув і лобом створив ще одну січку, але вже над лівим, і так порядком заплившим оком. І тут же з ліктя в неї додав.

— Тату! Я не можу на це дивитися! — вставши із-за столу, тупотіла ногою обурена принцеса.

— Ну так, іди спати! Раз дорослі ігри тобі не подобаються! — сердито пробурмотів король, на всю пускаючи слину від розкішного, кривавого видовища. Заодно потираючи долоні, в передчутті чималого куша.

Але принцеса, усвідомивши, що люблячий татусь, тут її не підтримає, звернулася безпосередньо до виконавця.

— Сер Кіт! Зупинітся! — заверещало дівчисько. — Це наказує Вам, Ваша Принцеса!

А я якраз розширював точними ударами січку зліва. І цей неприємний вереск, мене як струмом шарахнув. Я зупинився і подивився в бік дівчини, що явно зверталась до мене.