Частина 16. Без варіантів.

Дізнавшись, що нікому не потрібну рибу купують за дуже навіть непоганою ціною, всі одразу ж притягли близько двох тонн цієї самої риби. Ошелешений кількістю дзвінкого срібла, Жбан, і зовсім ледь не впав у дитинство, з дуже дивною посмішкою підраховуючи отримані бариші. Бо примудрився за мізерними цінами викупити у половини об’ївшогося цією самою рибою села, свої частки, та ще й заплатити за оренду льодовиків ковалеві Пальцю та Шипу. І це при тому, що ще нещодавно мало не рвав усю наявну на голові рослинність, абсолютно не уявляючи, що з цією самою рибою йому робити далі. Зараз же, він дивно витріщався на гору срібла, відсипаного сивим інтендантом принца Аррона. Ще не до кінця вірячи в те, що йому, в його і так нелегкому житті, нарешті невимовно пощастило...

Ті ж селяни, що рибу все-таки собі залишили, приголомшені раніше не баченою ними кількістю виручених грошей, одразу понесли їх туди, де їх можна було максимально швидко і з найбільшою користю витратити. А саме, до того ж трактирника. Який миттєво підняв ціни на вино і пиво в два з лишком рази. Що втім, простий люд не дуже то й збентежило. І монастирське вино лилося швидкою рікою, за здоров’я їхнього, поки що живого господаря, який, як не як, усе ж таки вибив їм кращі умови, хоч і ціною свого, напевно, незабаром обірваного життя.

Бо де це бачено, що б колишньому голодранцю, який ще місяць тому взяв у руки благородний меч, який, до речі, далеко не у всякого воїна був, і перемогти особу з вищої знаті. Що ще з пелюшок, з тим самим мечем, знайома. Це тобі не кулаками по п’яні махати.

І лише за нашим столом, де сиділи: нарешті протверезілий, хоч і не надовго, бідолаха Гвалт, дід Дак, Вівіан, та решта моїх товаришів, включно з батьком Джоном. Крім, хіба що Міхалсона, який, згорнувшись калачиком немов шкодливий кіт, і досі дрімав під сходами, стояла гробова тиша.

Та й я, надивившись на поранених і перевівши на них майже всі запаси спирту, все ж узятого з собою в дорогу завбачливим інтендантом, втомлено мовчав. Перед цим чотири години практично без перерви, на пару з дуже навіть майстерним у цій справі Гвалтом, промиваючи і зашиваючи рани, нашим бойовим товаришам. І хоч стріла в мені нічого такого не зачепила, і ми її благополучно вийняли, відламавши оперення, я все ж почувався гірше за сильно побитого собаку в безжальних руках живодера. Це ж треба було так, схибити!

— Сер Кіт! — раптом порушив тишу Кевін, — ну як же так! Я ж Вас запитував, Ви точно впевнені?

— Граф! Та звідки я міг знати, що лицарська суперечка вирішується на мечах! — вигукнув я, мало не валяючись від втоми. — І чому Ви мені про мечі не сказали? — перевів я на нього стрілки. — На кулаках, я його стопудово б зробив!

— А як же ще! — мало не підстрибнувши, встав зі свого місця ображений юнак. — За замовчуванням, саме так і вирішується! Слів про бійку на кулаках там точно не було!

— Та! — відмахнувся я від Кевіна, який втомлено вилупився на мене. — Жбан! Твою матір! Я довго свою рибу, чекати буду! — гукнув я Трактирника, який бродив, немов зомбі, і всім широко посміхався.

— Вибачте, сер Кіт! Нема більше риби! Все що було, заїжджому принцу продали! Я, мабуть, ніколи в житті за день стільки не заробляв... Та, що там, за день! За весь час, що я тут, стільки грошей не бачив!

— Я за тебе дуже радий. Пожувати, що-небудь принеси. І вина побільше! І бігом! Інакше, я сам тебе з’їм! Може теж, буду такий щасливий. Хоч раз, у цьому довбаному житті... — викричавшись, я знову плюхнувся на лавку.

— Це правильно! — підтримав мене Віллі. — На голодний шлунок, щось ні хріна, толком не думається. Ось перекусимо, і щось, та придумаємо! Так, пане інтендант? — Дак зиркнув на нього, не те що не добрим, я б навіть сказав, злим поглядом, що все спопеляє на своєму шляху. Але нічого не сказав. Через що я, який і так перебував на межі відчаю, ледь за цю межу не переступив.

***

Випивка і ситна вечеря чомусь не сильно допомогли. І всі так само тупо сиділи, втупившись у свої порожні кухлі.

— Та годі Вам. Чого сумуєте! Ми ж ще живі! Он, за сусіднім столом, розбійнички навіть пісні співають! — підбадьорював я своїх товаришів. — І знаєте що? Не можу я більше бачити Ваші кислі пики! — я тут же встав, узяв свій кухоль, курячу лапу і попрямував до моїх недавніх суперників із бойового самбо, які весело мене зустріли.

***

— Ви ж усі, бувалі воїни, — важко зітхнувши, раптом порушив тишу отець Джон, провівши мене своїм важким, приреченим поглядом. — Невже не можна нічого придумати?! Адже він мене з дна річки, зі шлунка величезного сома, витягнув! Та ще й до життя повернув! Невже, це більш неможливо, ніж здолати самовдоволеного молодика!

— А мені він теж, вважай тричі життя рятував! — підтримав святенника, граф. — І від хвороби, і від страшної тварюки, і навіть від убивць підісланих. Не кажучи вже про Вашого покійного чоловіка, леді Вівіан.

— А що з ним не так? — подивилася вона на нього дуже уважно. — Він же начебто, під час пожежі згорів?

— Ну, згорів і згорів! — раптом вклинився дід Дак. — Туди йому окаянному й дорога! Вибач внученька. Не про нього зараз ідеться. Граф Кевін, а якщо ми битися відмовимося? Навіщо нам ці погані, царські розбірки. Нехай зі своїм герцогом Фронгфершріфта бодається, якщо так хоче Маргарет вразити. Може навіть і голову йому зрубати, просто перед занозою дрібною. Наш сер Кіт-то, яким до неї боком?

— Та втюрилася вона в нього! — раптом викотила, правду-матку, наша циркачка. — Ось він і хоче, саме його принизити. Чого не зрозумілого-то!

— Принцеса Маргарет? У злиденного хлопця? — всі дружно засміялися. — Та вона і серед принців, вибрати-то не може! А тут, брудний син чоботаря...

— Та чого ви всі іржете! Коні недороблені. Вона два роки до нас у цирк моталася, тільки б із цим хлопцем ближче бути. І навіть алфір використала, щоб німого прибиральника какашок приворожити!

— Алфір? — раптом, дуже зацікавився граф Кевін. — Який ще, алфір. Як він виглядає? — всі знову дружно поглянули в залиті вином, трохи підбиті очі прекрасної вдови Кронг.

— Ой! — раптом усвідомивши, що ляпнула зайвого, усміхнулася Вівіан. — Та жартую я! Чого ви вуха розвісили! І взагалі! Ранок вечора мудріший, піду я напевно до своєї кімнати. Та й Лайлі з пораненими, допомогти не завадить. — і похитуючись, вирушила сходами нагору.

— Мда... — процідив крізь зуби дід Дак! — О воно як буває! Дивна штука, це життя... — пробурчав старий і уважно подивився вслід Вівіан, яка ледве добралася до середини сходів. — Але нашого барона, якось виручати потрібно! Адже не дарма ж, цей дивний бій був. Хотів, мабуть, принц Аррон поглянути перед поєдинком на сера Кота в справі. І те, що він там побачив, йому, видно, все сподобалося. Раз п’ять тисяч на кін поставити не пошкодував...

— Ну і в кого, які думки? — знову піднявся отець Джон. — Пропонуйте! Чого ж Ви замовкли. Віллі! Ти ж казав, що він і тебе теж, з того світу дістав. А мовчиш! А в тебе досвіду, в таких справах, то побільше ніж у мене буде.

— Так, а я що можу придумати? У нас тут, і побашковитіші люди є! — розвів руками, величезний чолов’яга. З докором глянувши на графа Кевіна.

— Так я йому й казав, щоб добре подумав! — не витримавши осудливих поглядів присутніх, раптом вигукнув Кевін. — А він, — я впораюся!

— Ну, так він же думав, що бійка на кулаках! — не заспокоївся Віллі. — Могли б хоч натякнути!

— Як натякнути! — ледве живий юнак підвівся зі свого місця.

— Я не знаю! — те саме зробив і Віллі! — Перднути хоча б, своєю високородною дупою!

— А ти, батькові моєму, перднути не міг, коли він на сера Кота наїхати вирішив?! Чи й сам тоді обісрався, коли від Варяга по сусалах своїм кучерявим отримав! — розлютився граф, мало не впершись із величезним дитиною лобами.

Загалом, почався галас. Усі почали один одного звинувачувати у всіх смертних гріхах і просто дрібних проступках. Крім Гвалта, який усе так само сумував за своїм братом.