На кілька днів
XII. Чоловік, якого я не знаю
Після того як усе закінчилося, я почав думати про іншого чоловіка.
Я не знав, хто він.
Можливо, його взагалі не існувало.
Але моя уява легко створила його.
Він жив десь поруч.
Міг приїхати до неї ввечері.
Міг забрати її кудись.
Міг бути вільнішим.
Міг мати менше проблем.
Не мав би кордонів, документів, відстані, чужих сімей і всього того, що постійно стояло між нами.
Я уявляв його кращим за себе.
Спокійнішим.
Молодшим.
Упевненішим.
Таким, з яким усе просто.
Іноді я навіть ненавидів людину, якої ніколи не зустрічав.
Потім ловив себе на цьому й розумів, наскільки це безглуздо.
Я змагався з вигаданим чоловіком.
І завжди програвав, бо в уяві він не мав жодного недоліку.
Але проблема була не в ньому.
Проблема була в тому, що я не знав, чого саме вона хотіла.
Я міг вигадати сто причин.
Жодна не ставала правдою.
Я не знав, чи вона щаслива.
Не знав, чи сумує.
Не знав, чи згадує мене.
І не знав, чи коли-небудь дивилася на наше майбутнє так, як дивився я.
Одне я знав точно.
Я хотів спробувати.
Вона не приїхала.
Це все, що я знаю напевно.
Відредаговано: 12.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
