У нас був дивний механізм.
Коли вона ставала холоднішою, я відступав.
Я мовчав, щоб перевірити, чи потрібен їй.
Вона сприймала моє мовчання як байдужість.
Тоді теж відступала.
Я бачив її віддалення й думав: вона більше не хоче мене.
Вона бачила моє мовчання й, мабуть, думала те саме.
Так ми поступово створювали те, чого найбільше боялися.
Кожен отримував підтвердження власного страху.
Ми рідко говорили прямо.
Нам було легше здогадуватися.
Легше читати між рядків, ніж поставити просте запитання.
Одного разу вона сказала:
— Сильний ти — сильна я.
Мені подобалися ці слова.
У них було щось про партнерство.
Про двох людей, які можуть тримати одне одного, коли важко.
Але іноді мені здавалося, що це працює тільки тоді, коли я сильний.
Коли я був у ресурсі — вона була поруч.
Коли я сам потребував опори, між нами ніби з’являлася відстань.
Можливо, це було лише моє сприйняття.
Можливо, їй самій було страшно.
Можливо, вона просто не знала, що робити з моєю слабкістю.
Я не знаю.
Ми майже ніколи не говорили про це достатньо чесно.
Відредаговано: 12.10.2026