Вона повернулася сама.
До того часу я вже майже переконав себе, що все закінчилося.
А потім знову з’явилася вона.
Сказала, що не очікувала так багато плакати.
Що не може без мене.
Я не пам’ятаю, що відповів.
Можливо, щось дуже просте.
Можливо, взагалі нічого.
Бо після довгої відсутності людини слова іноді стають зайвими.
Достатньо самого факту, що вона знову є.
Я відчув полегшення.
А разом із ним — страх.
Бо якщо людина вже одного разу пішла, радість від її повернення завжди має домішку тривоги.
Ти вже знаєш, що вона може зникнути.
Тому навіть щастя стає обережним.
Ми знову говорили.
Знову зустрічалися.
Знову будували своє маленьке життя між великим життям, яке вже існувало.
Я тоді ще вірив, що якщо двоє людей справді люблять одне одного, вони рано чи пізно знайдуть вихід.
Я ще не знав, скільки всього може стояти між двома людьми навіть тоді, коли вони дуже близькі.
Відредаговано: 12.10.2026