На кілька днів
III. Машина
Більшість наших зустрічей відбувалася в машині.
Тепер, коли я думаю про ті роки, це здається майже символічним.
Ми були поруч, але нікуди не могли приїхати разом.
Машина стояла десь осторонь від світу, а ми намагалися вмістити в кілька годин усе те, чого нам бракувало в іншому житті.
Ми говорили.
Мовчали.
Сміялися.
Іноді просто дивилися одне на одного.
Я хотів більше часу.
Не тому, що мені було мало її.
Навпаки.
Саме тому, що її було мало.
Коли людина стає важливою, кілька годин перестають бути кількома годинами.
Вони стають доказом того, скільки всього ти втрачаєш, коли вона йде.
Одного разу вона сказала, що більше не може.
Що я належу не тільки їй.
І це було правдою.
У мене була сім’я.
У неї була сім’я.
Ми обидва були частинами життів інших людей.
Можливо, саме це й було найбільшою проблемою.
Ми хотіли одне одного цілком, але могли давати одне одному тільки частини себе.
Вона заблокувала мене.
Я пам’ятаю той час майже фізично.
Мені було настільки погано, що одного разу мене знудило.
Тоді я вперше по-справжньому зрозумів, що відсутність людини може боліти не тільки в думках.
Тіло теж може не витримати.
Я не знав, що робити.
Не знав, як повернути її.
Не знав навіть, чи маю право намагатися.
Тому просто чекав.
Відредаговано: 12.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
