Розділ 26. Діна

 Коли я прокинулася, сонце вже світило у вікно. Солодко потягнувшись, я відкрила очі і не знайшла Флойда поруч. Більш того, я лежала на своєму ліжку в кімнаті, а не в машині, в якій заснула. Отже, він переніс мене, коли ми приїхали. Від усвідомлення цього, в мене на вустах з'явилася посмішка.

 Я деякий час лежала в ліжку, а потім привела себе доладу і вирішила спуститися вниз. Флойда і тата я знайшла на кухні. Вони закінчували вже снідати.

- Доброго ранку! - привіталася я і підійшла обійняти тата, за нашою давньою традицією.

- Доброго ранку, доню, - відповів він, приобійнявши мене, - добре спала?

 Я кинула погляд на брюнета, який неспішно пив каву і підморгнув мені. Схоже, я почервоніла, тому відвернулася до стільниці, щоб налити собі склянку води.

- Так, все добре. Мама знову на роботі?

- Так, вчора прийшла пізно увечері, а сьогодні рано вранці поїхала. В неї виникли якісь проблеми.

 Я не була здивованою. Можливо, навіть на краще, що я буду менше з нею бачитися. Не будемо псувати одна одній настрій.

- А де Тім? - запитала я, сідаючи за стіл.

- Він вчора майже одразу після вас вийшов і досі не повертався. - відповів тато.

- Тобто? - не зрозуміла я. - Як він міг сам вийти в місто, яке не знає. Ба більше, він не знає навіть мови.

 Тато знизав плечима.

- Потрібно знайти його. - сказала я. В голові вже промайнула сотня не найкращих сценаріїв розвитку подій.

- Діно, заспокойся. - сказав Флойд. - Можливо, він просто хоче побути наодинці з собою?

- В чужій країні? Флойде, не кажи дурниць. 

 Я схопила телефон і почала телефонувати другу, але він не брав слухавки.

- Можливо, потрібно в поліцію зателефонувати? - запитала я, сповнена паніки.

- Діно, не роби дурниць.

- Які дурниці? Людина зникла!

- Хто зник? - почулося з-заду і, обернувшись, я побачила якогось пом'ятого Тіма.

- Ну ось, - майже печально зітхнув Флойд, - ніхто не зник. Знайшовся.

- Тіме, де ти був? - запитала я і підвелася з-за столу.

- Гуляв. - знизав він плечима.

- Я гадала, що ти загубився або з тобою щось сталося.

- Діно, все добре, але я не хочу зараз говорити. - втомлено відказав блондин і повернувся до сходів.

 Я не вважала, що наш діалог закінчився і вже відкрила рота, щоб щось сказати, але втрутився тато.

- Доню, не втручайся в його справи. Краще поснідай.

 Звісно я не мала тепер бажання їсти, але вирішила не сваритися з татом знову, тому повернулася на своє місце і слухняно поклала собі на тарілку порцію салату.

 Загалом наш сніданок проходив в повній тиші, що тиснула на мене. Тому я хотіла якнайшвидше забратися звідси. З'ївши салат, я налила собі склянку апельсинового соку, щоб не виглядало так, ніби я втікаю, хоча так і було. 

- Дякую. - сказала я і вже почала підійматися з-за столу.

- Діно, чекай. - зупинив мене Флойд, відставив свою чашку і також підвівся. - Дзвонив Адам. Через якісь зміни ми маємо вилітати сьогодні.

- Вже? - запитав тато, який також чув його слова.

- Не прямо зараз, але через кілька годин.

- Гаразд, піду збирати речі і потрібно Тіма повідомити.

 Флойд кивнув і повернувся на своє місце, а я вийшла з кухні і почала підійматися на другий поверх. Навіть було трішки шкода, що в будинку дитинства я провела так мало часу. Я знайшла тут нову подругу, яка, сподіваюся, захоче продовжити зі мною спілкування навіть після всього того, що сталося. 

 Побачилася з другом, якого давно не бачила і нарешті помирилася з батьком. Виявляється, його присутності і спілкування з ним мені дуже не вистачало. Шкода буде його тут залишати.

 Загалом, для мене завжди залишалося загадкою те, що він стільки років прожив з мамою, враховуючи її характер, але при цьому в дитинстві я жодного разу не чула і не бачила сварок між ними.

 Витаючи в роздумах, я дійшла до дверей Тіма. Глибоко вдихнувши, я нарешті наважилася і постукала, але у відповідь нічого не почула. Тому постукала ще раз.

- Заходь. - почувся приглушений голос друга.

 Я тихо прочинила двері і прослизнула у кімнату.

 Вона  завжди слугувала кімнатою для гостей, але тут нечасто хтось жив, оскільки мама не надто любила гостей.

 Приміщення було оформлене в світлих тонах і розміщувалося на тому боці будинку, де було найсвітліше більшу частину дня. Тут були великі панорамні вікна, біля одного з яких стояло велике ліжно, застелене білими просттирадлами. Праворуч стояла білосніжна шафа, а ліворуч невеличка біла канапа, біля якої стояв низенький круглий столик, а з обох боків такі ж самі білі крісла.

- Щось сталося? - запитав Тім, який саме розкинувся на одному з крісел.