Розділ 19. Флойд

 Простоявши так ще кілька секунд, я вирішив піти в будинок, але пройшовши кілька кроків, зрозумів, що в кількох метрах від мене стоїть батько Діни, який почав йти мені на зустріч.

- Всі вже розійшлися? - запитав чоловік, наблизившись до столу і зайнявши своє колишнє місце.

- Так. - просто відповів я і між нами повисла тиша.

 Мене дуже турбувало одне питання: чи чув він мої останні слова і чи зрозумів їхній сенс? Роздумуючи кілька хвилин, я вирішив не губитися в сумнівах і запитати прямо.

- Ви чули? - запитав я, опустивши голову і поглядаючи на кількох жучків, які були на землі.

- Ти про вашу сварку?

- Не зовсім... - почав я, але Станіслав Михайлович мене перервав.

- Почуття. - посто сказав він і відразу ж себе доповнив: - Ти говориш про свої почуття. Але чому зі мною, а не з Діною?

- Наші стосунки... - знову почав я, але зрозумів, що не можу продовжити, оскільки для батьків Діни має зберігатися ілюзія нашої щасливої пари та стосунків, яка вже й так почала летіти шкереберть.

- У вас немає стосунків.

- Тобто? - не зрозумів я і вже перелякався, що міг десь промовитися про нашу ситуацію, але не міг згадати такий момент.

- Ти гадаєш я не знаю свою дочку? - по-доброму посміхнувся чоловік, - Те, що ми не спілкувати три роки через мою тодішню дурість, не означає, що я перестану розуміти свою плоть і кров. Знаєш, - ще ширше посміхнувся він, дивлячись в білосніжку скатертину столу, але ніби бачачи там події минулого, - Діна завжди тягнулася більше до мене ніж до Віри, якій це не подобалося. У нас з дочкою завжди були кращі стосунки і я міг зрозуміти її з пів слова, а коли вона розповіла, що хоче стати письменницею, Віра закотила скандал, будучи невдоволеною. Мої намагання пояснити Діні чому  особисто я не хочу для неї такої професії, були сприйняті нею в образу і я ніяк не міг це змінити. Але я відійшов від теми. - струснувши головою, сказав Станіслав Михайлович і перевів погляд на мене. - Я відразу зрозумів, що між вами щось є, але це не ті стосунки, ілюзію яких ви намагалися збудувати, відповідаючи на питання Віри.

- Так, - тяжко зітхнув я, вирішивши бути чесним з цим чоловіком, і запустив пальці у своє волосся, куйовдячи його. - Ми з Діною познайомилися два дні тому. В літаку. Вона мені відразу сподобалася, але я не знав як сказати про це, тому прикинувся ніби мене обікрали. Діна віддала мені якийсь свій вірш, я на вулиці заспівав пісню,отримавши гроші. Я звик до люксових номерів, але тих грошей на нього б не вистачило, тому я доклав свої власні, а потім вмовив її бути зі мною в номері. Не подумайте, - замахав я руками, застерігаючись гніву чоловіка, - нічого такого не було. Ми просто спали. Потім все якось закрутилося і ось ми тут, але цей Тім постійно липне до неї, я ревную і не знаю, що з цим робити. Тому я намагався якось жартувати над ним, але, схоже, я зайшов надто далеко і все зіпсував.

- Не хвиляйся, хлопче. - сказав Станіслав Михайлович, підбадьорливо поплескавши мене по плечу. - Діна поображається і пробачить, я в цьому впевнений. Просто попроси вибачення і визнай свою провину. Це пришвидчить весь процес.

- Тоді чому вона досі ображається на вас? 

- Я не зміг визнати свою провину, але обов'язково зроблю це. - відповів чоловік і відразу ж змінив тему. - Вже пізно, я піду. Гарної тобі ночі.

 Станіслав Михайлович пішов, а я ще деякий час непорушно сидів, пізніше вирішивши подзвонити Адаму. Зателефонувавши йому, я виявив, що друг не бере слухавки, чого раніше ніколи не ставалося. Наступні рази все залишалося незмінним, а коли я спробував востаннє - його телефон взагалі виявився вимкненим. 

 Вирішивши відкласти все на потім, я повернувся до будинку, в якому вже було темно і здавалося, що всі вже сплять, але я точно знав - Діни й Тіма тут досі немає. Тихо пройшовши до нашої кімнати, я зайняв крісло-гойдалку, не вмикаючи світло, і почав чекати на дівчину.

 Вона не змусила себе довго чекати і через десять хвилин двері до спальні прочинилися, пропускаючи темний силует, який рухався майже безшумно.

- Я хочу попросити вибачення. - відразу почав я з головної теми.

 Діна, схоже, не очікувала такого, оскільки здригнулася, а потім навпомацки знайшовши вимикач, увімкнула світло, від якого ми обидва прищурилися.

- Чому ти сидиш тут в темряві? - запитала вона, проігнорувавши мої попердні слова.

- Тебе чекаю. Де ти була? - відповів я, не відводячи погляду від білосніжного килима.

- Допомагала Адель. Їй було погано і ми з Тімом приводили її до тями, а потім він вирішив відвезти її на таксі в готель, в якому вона зупинилася.

- Тобто його зараз тут немає? - чи то з надією чи то із здивуванням запитав я, перевівши погляд на дівчину, яка досі стояла біля дверей.

- Господи, тільки не починай знову, добре? - тяжко зітхнула вона, відкинувши голову і запустивши у волосся пальці, відтягуючи його трохи в коренях.

- Я нічого такого не хотів сказав. - зітхнув я, хоча якщо бути повністю чесним - мене бісить все, що пов'язане з цим блондином. Я не хочу, щоб Діна проводила з ним так багато часу, але, щоб не псувати з нею стосунки, я маю з цим миритися. - Я хочу попросити вибачення. Це мав бути просто жарт і я не думав, що все зайде настільки далеко і... Загалом: я прошу вибачення.

- Я також була неправа. - відповіла дівчина після кількох секунд мовчання. - Через сварку із мамою я зірвалася на тобі і наговорила дурниць.

- Я заслужив.

- Ні.

- Годі, інакше ми ще посваримося через те, хто більше винний в цій ситуації. - відповів я, криво всміхаючись.

 Ці мої слова викликали посмішку в Діни.

- Отже, ми все вирішили? - з надією запитав я, зазираючи білявці в очі.

- Вирішили. - кивнула вона в знак згоди.

- От і добре. Час вже спати. - змінив я тему на більш веселу. 

- Так рано? - здивувалася дівчина, покинувши своє місце біля вхідних дверей  і прямуючи до дверей, які вели на балкон.