Розділ 18. Флойд

 Віра Леонідівна була явно незадоволеною, але всю цю ситуацію поспішив згладити її чоловік, підійшовши до нашої компанії і обіймаючи жінку за талію.

- Я Станіслав Михайлович, радий знайомству. - сказав він, протягуючи руку Адель, яка потиснула її, представившись.

- Люба, - звернувся чоловік до Віри Леонідівни, - давай вже підемо за стіл.

 Та не хотіла змінювати тему, але промовчала і повернулася  до столу, перед цим кинувши нам:

- Помийте руки і повертайтеся.

 Перевівши погляд на Діну, я міг сказати, що вона також незадоволена цією ситуацією і хоче щось сказати.

- Де тут вихід? - запитав я, сподіваючись перевести тему і, схоже, мені це вдалося.

 Дівчина провела нас в дім, де ми по-чергово вимили руки,  потім зайняли місця за столом, який вже був повністю накритий. Навіть стояли прибори для Адель, на появу якої точно ніхто не очікував.

- Тож, як ви познайомилися? - запитала Віра Леонідівна, після кількох хвилин мовчання.

- Віро... - хотів був щось сказати Станіслав Михайлович, але цього разу дружина не стала його слухати.

- В літаку. - відповіла Діна, витираючи вуста серветкою.

- Як так вийшло, що весь світ дізнався про ваші стосунки швидше ніж твої батьки, Діно?

- Можливо, якби ти цікавилася моїм життям більше - ти б знала. - відповіла дівчина тихо.

- Що? - підняла брови жінка.

 Я прочистив горло, збираючись втрутитися в цей максимльно дивний діалог і хоча б трішки згладити ситуацію.

- Ми не хотіли комусь розповідати, поки не зрозуміємо, що все це серйозно. Ті фото в мережу потрапили випадково. В цьому винний пік моєї популярності, а також трішки божевільні фани. Фанати тобто. - виправився я, вчасно згадавши нелюбов Віри Леонідівни до скорочень. Не знаю розповсюджувалося це на всі слова чи тільки на ім'я Діни, але я вирішив зробити це про всяк випадок.

- Ну який кумир такі й фанати. - сказала собі під ніс жінка, роблячи ковток зі свого бокалу. 

 Цього разу вже прочистив горло її чоловік, посміхаючись.

- Це все звісно добре, але, сподіваюся, божевілля цих фанатів не зашкодить моїй дочці?

- В цьому ви можете бути впевнені. Я потурбуюся про її безпеку.

- Я радий. То, як довго тривають ваші стосунки?

- Два місяці. - сказав я.

- Пів року. - водночас зі мною сказала Діна і ми перезирнулися.

- То скільки? - знову втрутилася Віра Леонідівна.

- Ми познайомилися пів року тому, а саме парою стали два місяці тому. - пояснила Дінь-Дінь, зібравшись, і знову увітнулася поглядом в свою тарілку.

- Ви сказали, що познайомилися в літаку. Куди ти літала пів року тому?

- По роботі.

- Роботі. - зневажливо хмикнула Віра Леонідівна. - Ті твої писульки - це не робота. Це марна трата часу, в той час, як ти могла б вже мати упішну кар'єру юриста, лікаря або менеджера в решті-решт.

- Віро. - м'яко осадив її чоловік.

- А твоєї сестри не буде? - запитав я, вирішивши змінити тему і роззирнувшись.

- Сестри? - запитав Станіслав Михайлович.

- Ну так, Ліна. - сказав я невпевненно.

- На скільки я можу знати в мене лише одна дочка. - холодно сказала Віра Леонідівна, повертаючи бокал на стіл. - Яка в тебе там ще сестра з'явилася?

- Флойд просто неправильно зрозумів. - тяжко зітхнула Діна. – Ліна - це моя подруга.

- Ти досі спілкуєшся з цією шльондрою? - здивувалася жінка.

 Білявка вже хотіла  щось відповісти своїй мамі, але її батько знову прокашлявся.

- А як щодо вас, Тіме? - запитав він, переводячи погляд на блондина, що сидів біля Адель. - У вас є дівчина?

 Це чомусь змусило Адель почервоніти і вона поспішила сховати це за бокалом, в якому було вино.

- Хлопець. - сказав я.

- Що-о? - запитала Віра Леонідівна, переводячи на мене ошелешений погляд й підіймаючи брови. - Хлопець?

- Ну так, Тім жев нас гей, чи... - я зображую театральний жах і здивування на своєму обличчі, - Ви не знали? Ой.

 Наша нова знайома зовсім несподівано вдавилася напоєм і почала кашляти, виливши залишки наповнення бокалу на свій одяг. Найбільше дісталося білій футболці. Їй на допомогу прийшов Тім, який був найближче. Всі інші також сполошилися і лише мама Діни залишалася холодною, з відразою поглядаючи на келих, що крутила в руці.

- Кожного разу я все більше й більше дивуюся твоїм друзям, Діно. От коли гадаю, що вже просто неможе бути гірше - ти кожного разу перевершуєш себе. Браво тобі! - все це жінка говорила своїй дочці, яка шкряботіла виделкою по напів пустій тарілці, не відводячи від неї погляду.

- Дякую. - нарешті сказала білявка, переводячи погляд на свою маму і підводячись з-за столу. - Вечеря була просто незабутньою. Адель, ти як?

 Шатенка досі кашляючи показала рукою, що впорядку, але Діна покинула своє місце за столом і підійшла до неї, присівши навшпиньки.

- Тут є рукомийник, можемо спробувати врятувати твою футболку. Я дам тобі іншу.

- Ще й речі носити одні й ті ж? - знову втрутилася Віра Леонідівна, але її урвав чоловік.

- Віро, досить вже. Ходімо.

 Попри протести дружини, Станіславу Михайловичу все ж вдалося підняти її з-за столу і повести в будинок.

- Тім, рукомийник неподалік, допоможи, будь ласка, Адель.

 Шатенка спробувати запротестувати, але Діна не дала їй можливості цього зробити.

- Потрібно пройти до кінця будинку, потім повернути ліворуч, ви побачите його відразу. Я сходжу за футболкою і приєднаюся до вас.

 Блондин допоміг Адель, яка досі почувалася кепсько, підвестися і вони попрямували у вказаному Діною напрямку.

 Білявка також збиралася покинути мене, але я схопив її за лікоть, не даючи змоги вирватися.

- Що? - голосно запитала вона, зустрівшись зі мною поглядом. В її очах стояли сльози, які вона вперто намагалася прогнати.

- Я хотів вибачитися, я... - почав було я, але вона мене перервала.