Розділ 13. Флойд

 На вулиці о четвертій ранку було досить прохолодно. Діна не розрахувала температуру, тому здригнулася від вітру. Я зняв з себе спортивну кофту і накинув їй на плечі, за що вона вдячно посміхнулася. Потім під'їхало таксі й Тім, опередивши мене, відчинив їй двері, тим самим давши мені змогу сісти біля дівчини на заднє сидіння.

 Всю дорогу до аеропорту і поки очікували свій рейс в ньому, ми всі мовчали. Діна читала, слухала музику, переписувалася з Ліною і час від часу заходила на сайт, де публікує твори, читала позитивні відгуки на свої книги, усміхаючись при цьому.

 Мене дуже радувало, що вона має справу свого життя і навіть йде заради неї на жертви. От я досі не знайшов себе і не думаю, що це колись станеться. Музика не те, чим би я хотів займатися, але я пообіцяв, тому маю дотримати своє слово.

 Через кілька годин нарешті оголосили наш рейс, а вже в літаку виявилося, що Тім сидить біля Діни. Вони обоє взяли квитки в економ клас, а я взяв два квитки в бізнесклас, собі й Діні, але, як я не старався її вмовити, вона не хотіла туди йти. А я, в свою чергу, не хотів залишати її наодинці з цим блонді майже на дві години, будучи так далеко.

 На щастя, мені пощастило і я зміг помінятися місцями з юною леді, яка з радістю погодилася віддати мені своє місце взамін на місце в бізнескласі. Тож, будучи максимально задоволеним собою, я сів з лівого боку від цієї воши. Йому все ж пощастило роздобути місце прямо біля Дінь-Дінь і тепер він сидів між нами.

 Діна весь політ читала книжку, я спостерігав за нею і заради розваги попереписувався з кількома фанатами, яких шляхом випадковості обрав в забитому діректі, а Тім спав, що було тільки на краще, оскільки не думаю, що зміг би витримати його безглузді балачки.

 Коли літак вже сів в Празі, я запропонував білявці залишити його в літаку, але вона лише покрутила пальцем біля скроні й розбудила його. 

 Після того, як ми отримали свої валізи, нас зустріли батьки Діни, яким вона, схоже, не зовсім була рада.

- Феє! - вигукнув трохи посивівший чоловік й стиснув дівчину в обіймах. Напевно, це був її батько. - Ти так змінилася. Стала у мене ще красивішою. - посміхнувся він, викликавши слабку посмішку і в дочки.

- Діно, рада бачити. - стриманно відповіла її мама - невисока білявка, яка мала ледь помітні зморшки. На відмінну від свого чоловіка її обличчя було нейтральним, не виражаючи ніяких емоцій. Натомість, вона перевела погляд на Тіма, який мовчав, що було дивиною просто, а потім подивилася на мене й протягнула руку, підійшовши. - А ви, певно, наречений моєї дочки?

- Так, Флойд. - відповів я і злегка вклонився, цілуючи протягнуту руку.

 Жінка, схоже, розраховувала на те, що я потисну її руку, тому виглядала злегка ошелешеною. Утім, швидко взяла свої емоції під контроль і підійшла до блондина.

- Я Тім, друг Ді. - відповів той, не скоївши моєї помилки і потиснувши її руку, але жіна всеодно залишилася незадоволеною, скривившись.

- Ну яка ще Ді? 

- Діна, тобто. - зніяковів блонді.

- Саме так - Діна, а не Ді. Прошу говорити правильно.

- Мамо, я можу сама вирішувати, як друзі можуть мене називати. - заперечила її дочка.

- Але не в моїй присутності. - холодно відповіла та й відійшла на кілька кроків, дивлячись почергово на нас з Тімом. - Я Віра Леонідівна.

- Незвичне ім'я для чешки. - помітив я.

- Так, тому що наша сім'я родом з України. Ми переїхали в Чехію, коли Діна була маленькою, через роботу мого чоловіка.

 Її чоловік саме потиснув нам з блонді по-чергово руки.

- Я Станіслав Михайлович, радий знайомству. - посміхнувся він.

- Гаразд, ходімо вже. Таксі чекає. - скомандувала Віра Леонідівна і, не чекаючи, що скажуть інші, попрямувала до виходу.

 Зустрівшись поглядом з Діною, я запитально кинув головою, на що вона тільки знизала плечима і, взявши ручку валізи, також попрямувала до виходу.

 Я з аеропорту вийшов останній й побачив дві машини. Одна, схоже, належала батькам феї, а іншою було таксі, яке вони викликали, зрозумівши, що ми всі в їхнє авто  не помістимося.

- Хто куди сідає? - запитав я, підійшовши до компанії Віри Леонідівні та інших, що стояли біля машин.

- Звісна річ, що ви з Діною будете їхати в нашій машині, а вас, друже, - перевела вона погляд на Тіма. - Я прошу поїхати в таксі. Самі маєте розуміти, місць немає.

- Так, розумію. Зустрінемося на місці. - відсалютував блондин і попрямував до свого таксі.

 Ми з зовсім пригніченою білявкою зайняли заднє сидіння. Її тато зайняв водійське, а мегера-мама - пасажирське. Якщо чесно, я думав, що ця жінка сама сяде за кермо, враховуючи її характер.

- Тож, як ви познайомилися? - запитала вона.

- Мамо, ми, що, на допиті? - зітхнула Діна. - Давай залишимо всі ці світь                                              ські розмови на вечерю.

- Як ти... - почала було Віра Леонідівна, але її чоловік, перервав її, поклавши свою руку на її, злегка погладжуючи.

- Дорогенька, діти втомилися після дороги. Потім ще встигните поговорити. - промовив він посміхаючись.

 Я вважав,  що дружина йому зараз відірве голову за те, що він перервав  її, але, на диво, вона лише незадоволенно поверлася до вікна, залишивши свої питання при собі. Не знаю на скільки довго це буде тривати, але сподіваюся достатньо, щоб я зміг підготуватися морально.

 Звісно з тієї Діниної розмови по телефону з матір'ю, я зрозумів, що їхні відносини складні, але, щоб настільки, я навіть уявити не міг.

 Решту шляху ми провели в напруженому мовчані. Віра Леонідівна сиділа мовчки й дивилася у вікно, її чоловік вів авто, а пізніше трохи збільшив звук радіо, щоб хоч трохи заглушити цю тишу. Моя фіктивна дівчина сиділа, потупивши свій погляд на свої зчеплі руки,а я не знав куди себе подіти.  Сидіти в телефоні виглядало як неповага, а зав'язувати розмову я не наважувався, тому вирішив просто споглядати краєвиди та час від часу спостерігав за дівчиною.