Розділ 11. Діна

 Я прокинулася від того, що світло, яке заливало кімнату, заважало мені спати. Простогнавши і закривши очі долонею, я повернулася набік. Відкрила очі і побачила Флойда, який сидів в кріслі навпроти, закинувши ногу на ногу, і невідривно дивився на мене. Мені здавалося, що він навіть не кліпав.

- Що ти робиш? - простогнала я, потягаючись і дивлячись у стелю.

-  Мені не спиться. - відповів брюнет і відкинув голову на спинку крісла, також дивлячись в стелю.

- А я тут до чого? Прочитати тобі казку? – пожартувала я.

- А ти можеш? - запитав чоловік, знову подивившись на мене.

- Ну ні, ти ж це не серйозно? - шоковано повернулася до нього.

- Ну, а чому б ні? Тобі, що, тяжко?

- Ти вже не маленький, сам спи! - відрізала я й повернулася на інший бік - спиною до нього.

 Кілька хвилин було тихо, тому я вже подумала, що він відчепився від мене, і почала провалюватися в сон. Як раптом відчула як цей негідник починає мене лоскотати. Сон миттю ніби рукою зняло і я заверещала, до смерті боячись лоскоту.

- Будь ласка-будь ласка-будь ласка. - примовляв Флойд, не припиняючи мене лоскотати.

- Гаразд! Гаразд! Досить! - верещала я.

 Лоскіт припинився і я видихнула з полегшенням, але тут наді мною навис брюнет.

- Точно? - запитав він, немов мала дитина, зазираючи в мої очі, в пошуках правди.

- Я нікуди вже не подінуся. - тяжко зітхнула я і сіла на ліжку, ледве не зітштовхнувши нас лобами, але чоловік встиг вчасно відхилитися. - Подай мені блокнот. - поросила я в нього, вказучи пальцем витягнутої руки на свій рюкзак.

 Флойд слухняно встав з ліжка і відкрив мій рюкзак.

- Який з них? - запитав він, трохи там покоперсавшись.

- Пухнастий.

 Через кілька секунд чоловік простягнув мені потрібний блокнот. Я оперлася спиною на узголів'я ліжка, підклавши подушку, а співак, кілька секунд подумавши, поклав голову мені на коліна. Я здивовано підняла брови, не очікуючи такого. Що це з ним? Але нічого не сказала, відкривши блокнот і знайшовши потрібну сторінку, почала зачитувати казку, яку колись склала для дочки сестри моєї подруги.

 Жила-була колись одна принцеса і звали її Адель. Вона була замкнена у високі вежі, яка суворо охоронялася за наказом злого короля, який був її батьком,  і збороняв їй спілкуватися з іншими. Одного разу повз цю вежу проїжджав відважний лицар і, почувши як співає принцеса, він зарувався її прекрасним голосом. Знайшовши в паркані, який обріс плющем і терном, лазійку, лицар потрапив до прекрасного саду, на краю якого була прірва. Біля неї стояла висока гойдалка, оздоблена довгим стрічками, що розвивалися на вітрі. Саме на цій гойдалці і гойдалася принцеса, співаючи і граючи з прірвою у небезпечну гру.

'' Ти не боїшся?'' - запитав лицар, настороженно дивлячись на дівчину і повільно наближаючись.

 Принцеса перестала співати, зойкнула від неочікуваності і злякано кинула погляд на чоловіка через плече, втративши пильність в грі з прірвою і ледве не зірвавшись униз, але лицар вчасно встиг спіймати її за талію і утримати на місці.

- А з цього місця давай детальніше. Наскільки вони були близько? - перервав мене Флойд і я почула в його голосі усмішку.

- Ой, та ну тебе! - хмикнула я, закриваючи блокнот і скидаючи його зі своїх колін. 

 Сміючись, чоловік перекотився набік.

- Ну, взагалі-то, історія була цікава. Я б хотів дізнатися кінцівку. 

- Але не дізнаєшся.

- Навіть якщо попрошу?

- Навіть якщо попросиш.

- А якщо знову застосую лоскіт?

- Він врятує її з вежі і вони будуть жити довго і щасливо. Все? 

 Зустрівшись з багатозначним поглядом Флойда, я зрозуміла, що так  просто він від мене не відчепиться. 

- Оф-ф-ф! - розізлилася я, розчепіривши пальці на руках і зі злістю знову відкривши блокнот, продовжила читати, а брюнет, повністю задоволенний собою, знову зручно влігся мені на ноги.

 Коли я дочитала казку до кінця то зрозуміла, що сон ніби рукою зняло. Спати зовсім не хотілося, але в будь-якому разі мені не було чим зайнятися, тому що готуватися до літака було ще занадто рано.

 Поклавши блокнот на тумбу біля ліжка, я почала розглядати чоловіка, що вже, схоже, мирно спав. Здається, спати - це єдине, що він може робити мирно. Я підняла руку, щоб торкнутися його чорного волосся, бажаючи дізнатися, яке воно на дотик. Але мене відволікла вібрація телефону, на який прийшло нове повідомлення.

 Відсмикнувши руку, я взяла телефон, на якому показалося повідомлення від Ліни.

"Мені нудно, можемо поговорити, якщо не спиш?"

 Ще раз кинувши погляд на Флойда, я відклала телефон, перехилилася через нього, щоб взяти подушку, яку обережно, стараючись не потурбувати його сон, підклала йому під голову, а сама, схопивши телефон, тихенько прошмигнула у ванну, де зателефонувала подрузі по відеозв'язку.

- Привіт! Як у вас справи? - з'явилося на екрані усміхнене обличчя Ліни, яка наносила на обличчя якийсь крем для догляду за шкірою, яких у неї була незліченна кількість.

- Привіт! День пройшов дуже продуктивно. - посміхаюся я і розповідаю подрузі про підставного водія і все, що сталося в машині і потім - аж до цього моменту. Але я не розповіла їй лише про те, що читала своєму підставному хлопцю казку. Не будемо все ж аж настільки соромити його.

- Ого! Тобто у тебе тепер новий гарячий блондичик? - багатозначно підняла брови брюнетка.

- І ти туди ж. - приреченно зітхнула я. - І звідки ти взяла, що він гарячий? Я такого не говорила.

- Ой, та годі тобі! - махнула рукою подруга, наносячи на обличчя консилер.

- Чекай, а куди це ти збираєшся? - запитала я, уважно вдивляючись в екран. - Скільки в тебе зараз часу взагалі? 

 Я подивилася час, що показував мій телефон: 18:45. Між Римом і Нью-Йорком шість годин різниці, отже в Ліни зараз майже годинна ночі.

- Куди ти збираєшся вночі?