Розділ 6. Діна

 Я прокидаюсь від того, що мене хтось легенько штурхає.

- Ми вже приїхали? - запитую я, протираючи очі і, о Боже!, розумію, що спала обіймаючи Флойда. Чорт, чорт, чорт! 

- Ще ні, кохана. - підозріло солоденьким голосом відповідає той, хто слугував мені зовсім нещодавно матрацом. 

 Поглянувши йому в очі, я зрозуміла, що щось не так. Він намагався подати мені якісь знаки, дивлячись на водійське сидіння по-переду себе, багатозначно підіймаючи брови. Я ніяк не могла зрозуміти все це, хоч як не старалася, тому я запитально похитала головою, на що Флойд закотив очі, напевно роздратувавшись через моє нерозуміння, і почав швидко писати текст на телефоні - на моєму телефоні, до речі - збиваючись кілька разів, виправляючи, і продовжуючи писати. Через кілька хвилин він протягнув мені телефон, де була в блокноті написана ледве не ціла поема.

 Схоже, ми сіли не в те авто. На твій телефон прийшло повідомлення від Адама. Він сказав, що його людина вже десять хвилин чекає нас на паркінгу. Нам потрібно дізнатися, куди він нас везе і хто він взагалі такий, а потім придумати щось і вибратися звідси.

- Нам до квартири ще далеко? - запитала я, перевівши погляд на водія, на що мій, тепер уже хлопець, розширив очі, ніби запитуючи, що я роблю.

- Квартири? - нервово повторив водій і, прочистивши горло, відповів: - Так, трохи.

 Здається, Флойд це не вигадав і все справді так, як він описав, якось надто підозріло себе поводить цей тип. 

- А ми можемо зупинитися на заправці чи біля аптеки? Я щось недобре себе почуваю. - сказала я для підтвердження поклавши руку на живіт і зручно лігши на задньому сидінні, поклавши голову Флойду, якому довелося максимально приблизитися до дверцят, щоб мені вистачило місця, на коліна. 

- Кохана, тобі погано? - запитав з турботою в голосі мій хлопець, приєднавшись через кілька секунд до моєї гри. Він поклав руку на мені на лоб, ніби намагаючись визначити є в мене жар чи ні, а потім поклав її поверх моєї руки на живіт, іншою рукою погладжуючи моє волосся. - Як наша дитинка, в порядку?

 Такого я, м'яко кажучи, ніяк не очікувала. Я просто збиралася розіграти карту хворої, а не вагітної. Жах, в що він постійно мене втягує?

- Зупини. Моїй нареченій потрібно відпочити, або краще відразу в лікарню. - сказав, ба навіть,

віддав наказ Флойд, голосом вередливої дорослої дитини, якій просто не можуть відмовити.

- Але ваші фанати... - знову занервував наш водій і я зрозуміла, що зараз він на тонкому балансі і його потрібно просто якось його переконати.

- Ай-ай-ай, - заголосила я, міцніше хапаючись за живіт, імітуючи сильну біль.

- Байдуже на фанатів, я кажу моїй нареченій погано, щось може статися з дитиною, нам потрібно терміново в лікарню. - цього разу беззаперечно сказав чоловік, трішки підвищивши голос. Мені навіть на мить здалося, що він справді переживає. Слід віддати йому належне, він грає дуже переконливо. Якби не став співаком, я упевнена він був би актором. 

- Гаразд, - нарешті здався незнайомець і розвернувся, повертаючись в місто. Та так, що я ледве не впала з сидіння, будучи в горизонтальному положенні, але, дякуючи Флойду, який вчасно встиг обернути руку навколо моєї талії, запобігши моєму феєричному падінню, після якого і грати не довелося б. - Зараз я відвезу вас до найближчої лікарні.

 Я полегшено видихнула, але повністю розслаблятися не можна було. 

 Весь залишок шляху я періодично зойкувала і нарікала на біль, переживаючи що чоловік передумає. Мій фальшивий хлопець, до речі, так і не прибирав свою руку з моєї талії, а я й не намагалася її скинути. По-перше, ми ніби маємо грати пару, тому доторків краще не уникати, це буде здаватися підозрілим, а по-друге, мені самій так було спокійніше. Вірогідність падіння мене приваблювало менше, ніж рука Флойда на моїй талії. Та й я б збрехала, якби сказала, що його доторки мені неприємні. Була справжня ідилія і я, можливо, знову б заснула, якби не вся ця екстремальна ситуація.

 Нарешті ми приїхали до лікарні. Через постійні переживання, шлях здавався нескінченно довгим.      

 Щойно автівка зупинилася, Флойд відразу вискочив з неї, залишивши мене наодинці з водієм, що не на жарт мене налякало. Але, як виявилося, хвилювання були марними, вже за мить він ширше відкрив дверцята, на мій превеликий подив, піднімаючи мене на руки, і поспішно несучи в бік входу в лікарню.

- Що ти робиш? - прошипіла я, впевнившись, що ми відійшли на безпечну відстань від того чоловіка.

- Граю свою роль. - посміхнувся Флойд. - До речі, - він опустив голову вниз, дивлячись на мене, а потім підморгнув, - непогано граєш. Ти випадково не вчилася на театральному? Я ледве не повірив, що тобі справді зле.

- Ой, та годі тобі. - закотила я очі. - Відпусти вже мене. Він не дивиться.

 Повернувши за ріг, щоб точно бути впевненими, що водій нас не побачить, мій фіктивний хлопець все ж поставив мене на ноги.

- Як нам вибратися звідси? - запитала я, обережно визираючи за ріг. Наш об'єкт з кимось палко сперечався  по телефону, час від часу поглядаючи на вхідні двері лікарні.

- Ходімо. 

 Флойд взяв мене за руку і кудись повів. Як я з'ясувала за кілька секунд, він підвів нас до дверей туалету.