Розділ 5. Флойд

 Почувши її останню репліку, я здивовано, ба навіть шоковано, підняв брови.

- Наречений? Тобто я? - запитав я, для достовірності ще й вказавши на себе пальцем.

- Я ж не на ліво і право виконую роль дівчини першого зустрічного Ти бачиш тут ще когось? - Діна театрально роззирнулася. - Ні? От і я не бачу. Звісно ж ти.

- Це обов'язково? - приречено протягнув я, повалившись на ліжко.

- Якщо ти хочеш, щоб вся твоя аудиторія повірила в це - то так.

- Не розумію, як вони взагалі дізнаються знайомий я з твоїми батьками чи ні?

- Правильно, ніяк. Але якщо ти просто будеш постити наші спільні фото з відпочинку, можуть бути думки, що я просто тимчасова інтрижка, а, як я зрозуміла, тобі потрібно всіх переконати в тому, що я справді твоя дівчина. Типу ’’ навічно щасливі’’. - заходилася пояснювати білявка, паралельно дістаючи речі з валізи і розкладаючи їх на ліжко навколо мене. - Взагалі чому це пояснюю тобі я? Хто в нас тут зірка?

- Правильно, я зірка, а не піар-агент.

- Я гадаю, такі елементарні речі кожен повинен знати.

- Взагалі-то ... - почав я, але Діна зайшла до ванної, голосно хряснувши дверима, і прокричала вже звідти:

- Вибач, не чую! - після чого увімкнула фен. 

 Тяжко зітхнувши, я нарешті підвівся з ліжка, розглядаючи речі, які вже встигла тут порозкидати моя новоявлена дівчина.

 Чорний короткий топ на тонких бретелях... Червона коктейльна сукня... Леопардова коротка спідниця... Довга синя сукня з відритими плечима і досить високим вирізом... Бежеві велосипедки... Біла майка...

- Чому ти порпаєшся в моїх речах? - почувся з-за спини голос дівчини. - Собі хочеш щось знайти? Обирай, що хочеш, - щедро махнула вона рукою, підійшовши до ліжка. - дарую.

- Дякую, але залиш собі. - відповів я і попрямував до ванної, але перед дверима зупинився і, не обертаючись, сказав: - До речі, збирайся, ми йдемо снідати.

- Стій, що? Куди ми підемо?

 Я, не зважаючи на її запитання, зайшов у ванну кімнату, також хряснувши голосно дверима.

- Що мені одягти?! - почувся крик Діни зі спальні, викликавши в мене усмішку.

- Вибач, не чую! - так само прокричав я, увімкнувши воду. 

 Вийшовши з ванної, я побачив свою білявочку в тих велосипедках і майці, які я нещодавно розглядав. Це покращило мені настрій.

- Сподіваюся я вгадала з вбранням. - сказала вона.

- Не хвилюйся, все нормально. - відповів я, не приховуючи посмішки.

- Коли ти так говориш, та ще й посміхаєшся це точно ненормально. - насторожено промовила вона. - Можливо, мені все ж переодягнутися? 

- Немає часу, - заперечив я, дивлячись на годинник, була сьома ранку. - Ходімо вже, нам ще потім летіти до твоїх батьків. До речі, де вони живуть?

- В Чехії. Але я не сьогодні лечу. - відповіла Діна, фарбуючи губи блиском. - Я брала квиток на завтра.

- Скажи рейс, я теж маю взяти квиток. 

- Візьми в рюкзаку. - кивнула вона в бік своєї валізи.

 Я підняв його, навіть не підозрюючи його вагу.

- Чому він такий важкий? - запитав я, відкриваючи його. - Нащо тобі ноутбук і стільки блокнотів?

- Я письменниця, хочу тобі нагадати.

- Тоді навіщо тобі ще й книжки? - не зрозумів я, продовжуючи порпатися в ньому і, о Чудо!, нарешті знайшовши закордонний паспорт, в який був вкладений квиток.

- Ти не зрозумієш, - махнула вона рукою. - І чому ти там порпаєшся? Знайшов те, що треба і все.

- В тебе прізвище Крилова?

- Ну не в тебе ж. - іронічно відповіла дівчина.

- Що з тобою сьогодні? Вчора ти була тихою, а сьогодні якась бестія. - запитав я, кладучи все на місце.

- Це було вчора. - відмахнулася вона і підвелася. - То як, ми йдемо?

- Так, ходімо.

- Чекай, що це за шум? - запитала вона, підійшовши до панорамних вікон. - Ого. - видихнула захоплено і шоковано піднявши брови. - Оце так.

- Що там таке? - і собі вирішив подивитися я. - От чорт!

 Внизу навіть з такої відстані, можна було побачити купу людей, що зібралися навколо готелю, щось вигукуючи. Гадаю не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти, що це були мої фанати.

- І що ти тепер будеш робити? - запитала Діна, відійшовши від вікон.

- Не я, а ми.

- Тобто?

- Ти що, забула? Тепер ми в одному човні.

- І що ж я маю зробити? Вийти до них, помахати ручкою і сказати, що я твоя дівчина, щоб вони мене з'їли? - знову увімкнула вона сарказм.

- Чорт, вчора ти подобалася мені значно більше. - зітхнув я, провівши по обличчю рукою.

- Звернися до адміністрації готелю. Гадаю вони мають допомогти. 

- Я маю подзвонити Адаму. Він точно має знати, що потрібно зробити в такому випадку. - сказав я, дістаючи телефон.