Розділ 9. Діна

 Я спокійно  оглядала собі мою нову тимчасову квартиру, після того, як прийняла душ. Аж тут почула звук поліцейської сирени. Визирнувши з вікна, я побачила, що автівка зупинилася біля нашої багатоповерхівки, в яку увійшло двоє працівників поліції. Звісно мені було цікаво, що тут сталося та ще й прямо за кілька хвилин після того, як заїхала  я, але я не могла вийти в халаті та з рушником на голові.

 Сподіваючись, не пропустити все цікаве, я поспішно натягнула на себе речі, в яких приїхала, оскільки моя валіза була у Флойда, і так само спішно почала сушити волосся. Добре, що хоч гребінець був в моєму рюкзаку.

 Отже, коли я нарешті спустилася в лобі, переді мною відкрилася така картина: мого фіктивного хлопця, який намагався щось пояснити, поліцейські виводили на вулицю. Обернувшись він помітив мене і зітхнув з полегшенням. Поруч стояв консьєрж - добродушний чоловік у віці - який, схоже, також був налаштований проти співака. Аж раптом він звернув увагу на мене.

- Ось ця дівчина! - вигукнув він, вказуючи на мене пальцем. - Це її він переслідує.

- Скільки вам повторювати? Ця дівчина - моя наречена, її звати Діна, вона письменниця. Ми нещодавно прилетіли в цю країну. Наш друг люб'язно погодився надати нам квартиру. Дав ключі їй, а вона образилася на мене й не сказала нічого. Я не міг її знайти. Що мені ще вам сказати, щоб ви повірили мені?

 Помітивши мене, поліцейські відпустили Флойда і один з чоловіків у формі підійшов до мене.

- Доброго дня! Все, що сказав цей чоловік - правда?

 Я дивилася на нього невідриваючи погляду й ігноруючи спроби співака зустрітися зі мною поглядом, але потім все ж вирішила зжалітися. Як я й очікувала, він дивився на мене такими щенячими оченятками, що я справді майже повелася. Він хотів, щоб я підтвердила його слова і вся ця ситуація закінчилася, я це чудово розуміла. Від усвідомлення того, що контроль над цією ситуацією, а зокрема над моїм фальшивим хлопцем в моїх руках, на моїх вустах стрімко почала розцвітати радісна посмішка. Я повернула свій погляд на поліцейського, який очікував від мене відповіді, а мовчання, схоже, вже затяглося. Ще раз кинувши короткий погляд на Флойда і нервово заправивши прядку волосся за вухо, я нарешті вирішила відповісти.

- Так. - ніяково усміхнувшись, сказала я, переплітаючи пальці однієї руки з пальцями іншої. - Я дуже вибачаюся за всю цю ситуацію і за те, що ми потурбували вас. Все, що сказав Флойд - правда. Ще раз перепрошую.

- Ви впевнені? - схоже, чоловік мені не зовсім повірив. - Якщо ви просто боїтеся сказати правду, можете не боятися, ми тут для того, щоб захистити вас.

- Так, і я дуже вам за це вдячна. - відповіла я, обійшла поліцейського і взяла свого хлопця за руку. - Але це правда. Ми збираємося скоро одружитися, а я й справді образилася й нічого не сказала про квартиру. Незручно вийшло, ще раз перепрошую.

- Ось бачите?  - втрутився Флойд. - Я ж вам говорив. - Кохана, - звернувся він до мене, - ти вже мене пробачила?

- Звісно, - відповіла я, усміхнувшись, й додала крізь зуби - коханий.

- Я радий. - сказав чоловік і вже збирався мене поцілувати. Перший мій інстинкт був відвернутися або сказати, що краще так не робити на людях, але, гадаю, тоді б поліцейські й консьєрж почали б щось підозрювати ще більше. До того ж ми вже почали грати пару, я ж не зможу вічно вертітися тільки, щоб уникнути поцілунку. Тому, довелося все ж відповідати на поцілунок брюнета.

- То... - ніяково почав один з поліцейських, коли ми з Флойдом відірвалися один від одного. - Якщо все прояснилося, ми вже поїдемо. Гарного дня.

- Вам також, ще раз вибачаюся. - знову зніяковіла я.

 Поліцейські пішли і я вже також збиралася повертатися в квартиру, але перед нами винник косьєрж, який виглядав дуже винуватим.

- Я також хочу вибачитися перед вами, містере. - звернувся він до мого хлопця, прискорбно тримаючи в руках свій капелюх.

- Не переймайся, - безтурботно відповів Флойд, закидаючи руку на плече чоловіка, що виглядав здивованим. - я не тримаю на тебе зла. Гарно виконуєш свою роботу, до речі. - підморгнув він.

- Ви не винні. - втрутилася в розмову я, звертаючись до консьєржа. - Це через мене виникла ця плутанинна, перепрошую.

- Ви гарна пара. - якось не в тему відповів він мені, виплутавшись з-під руки співака і повернувшись за свою стіку, залишивши мене стояти з Флойдом наодинці.

- Покажеш мені квартиру чи пропонуєш мені на вулиці жити? - запитав він саркастично.

- Ну, ти ж багатий. На вулиці точно не залишишся. - відповіла я і, повернувшись, пішла до ліфту.

 Чоловік мовчки пішов поруч зі мною. До квартири ми дісталися так само мовчки. І тільки опинившись в середині, я зрозуміла, що моя валіза залишилася внизу.

- Чому ти не забрав мою валізу?

- Сама забирай, я тобі не слуга. - панськи махнув рукою Флойд, пройшов у вітальню і звалився на диван. 

 Роздратовано видихнувши, я знову покинула квартиру і спустилася до лобо. Там мене вже чекав усміхнений консьєрж, який відразу зрозумів, що я шукаю. Викотивши її з-за своєї стійки, він пішов мені на зустріч.

- Це шукаєте?

- Ой, так, дякую. - посміхнулася я, стискаючи в руках ручку валізи, що опинилася нарешті в мене. - Як вас звати?

- Стівен. - посміхнувся чоловік. - А вас?

- Діна, й звертайтеся до мене на ''ти'', а то якось незручно.

- Ти також. Я ще не настільки старий.

- А скільки тобі?

- Всього лише шістдесят чотири, - безтурботно махнув чоловік рукою і вказав на свою стійку. - Може чаю?

- Якщо вам не буде заважати моя компанія, то я з радістю.

- Що ти, мені це тільки в радість. Тут я особливо й не можу нізким поговорити.

- Це печально.

- Ви подорожуєте? - змінив тему Стівен, заходячи за стійку й вказуючи мені на стілець поруч.

- Так, завтра вилітаємо до моїх батьків. - зітхнула я, вмощуючись на стілець, підібравши ноги й спершись ліктем на стійку, підперши голову.