Розділ 3. Діна

 Коли ми приїхали до готелю за таксі заплатила я. Цей Олів'єро ніразу не джентельмен. Навіть не намагався заперечувати і заплатити самому.

- Ти прямо джентельмен. - висловлюю свою думку про нього, відразу як наздоганяю біля входу.

- Я знаю, дякую. - так само незворушно відповів він і пішов далі.

- Я про те, що міг би хоча б половину сумми заплатити.

- З якого дива? - здивовано піднімає брови цей нахаба, - Таксі ж було твоє. До того ж, у мене невеличка проблемка.

- Яка ще проблемка?

- Мій гаманець вкрали.

- Що? - приголомшено викрикую я і зупиняюся.

- Чому ти кричиш, ніби з дикого лісу втекла? - зупиняється і Олів'єро, закочуючи очі. - Подумаєш, там нічого важливого не було.

- Ти що, мільйонер, якщо гроші для тебе неважливі? - я просто не вірю власним вухам. Як можна бути навіть в такій ситуації таким незворушним? Жах просто.

- Можливо і мільйонер, тобі то що? Чи плануєш вийти за мене заміж? - знову розквітає на його губах ця бісяча посмішка. - Вибач, але я мушу тебе розчарувати, не шукаю собі дружину.

- Як шкода. - театрально закриваю очі і відкидаю голову назад, притиснувши до лоба тильний бік долоні. - Я цього просто не переживу.

- Не засмучуйся. Такого як я звісно не знайдеш більше, але когось іншого точно маєш знайти. - говорить він, закидаючи свою руку мені на плече.

- Ми відволіклися від теми. Чим ти плануєш розраховуватися за номер в готелі? - запитую я, намагаючись виплутатися з його захвату, але як і в літаку, він не дає мені цього зробити.

- Ти заплатиш за мене. - відповідає він таким тоном, ніби це настільки очевидно річ, а я максимальна дурепа.

- Ти нічого не переплутав, га? 

- Тобі що, жаль грошей? - в театральній образі запитує він.

- Ну я ж, на відмінну від тебе, не маю мільйонів, щоб роздавати їх на право і ліво.

- Я не роздаю їх на право і ліво, так сталося.

- Ага, звісно. Дехто просто неуважний. Це ще м'яко кажучи.

- Просто заплати, а я потім віддам.

- По-перше, в мене немає на це гарантій, а по-друге, навіть якби вони були, то в мене грошей лише на один звичайний номер.

- Тоді підемо заробимо і знімемо собі один люкс. - незворушно відповідає Олів'єро і круто розвертає нас в протилежному напрямку.

- Як ми їх заробимо в чужій країні?

- Дуже легко, Дінь-дінь. Будемо співати. 

- Що? В тебе температура? - запитую я і торкаюся долонею його лоба. - Чи це вже просто хронічне? Особисто я схиляюся до другого варіанту.

- Я займаюся музикою, Дінь-дінь. Це означає, що я можу відкривати рот і створювати щось прекрасне.

- Ой, дякую, що пояснив, а то я все не могла зрозуміти. Правда я сумніваюся, що з твого рота може отримуватися щось гарне. 

- Показати? - виклично піднімає брови і я бачу в його погляді якусь іскру грайливості, що трохи збиває мене з пантелику.

- Я... - починаю я, але не встигаю закінчити, тому що мене знову огортає його запах, від якого мені зносе голову.

 Його губи на моїх губах, відчуття його дихання на моїй шкірі, його руки в моєму волоссі.

Я сама не зрозуміла як почала цілувати його з жадібністю. Здається, пройшла вічність, але насправді вже за кілька секунд Олів'єро відірвався від моїх губ, знову змусивши мене розгубитися.

- То як? Отрималося щось гарне? - запитав він, з цією своєю посмішкою, але його очі говорили інше. В них я могла побачити, що йому так само як і мені знесло дах від цього поцілунку, для нього він також став якоюсь неочікуваністю як і для мене. Але на відмінну від мене, він намагався повернути втрачений контроль, тоді як я досі залишалася розгубленою. Потрібно це виправляти.

- Я проживала і кращі поцілунки, тут ти займаєш середнє положення. - безсоромно брешу я. Мені ще ніколи не було так добре і пагубно водночас. 

- Ну-ну, продовжуй себе обманювати. 

- Ти планував заробити гроші поцілунком, чи все ж почнеш щось для цього робити? - вирішила я повернутися до головної теми.

- Щоб щось співати потрібно спочатку щось написати. - сказав Олів'єро і сів на найближчу лавку. - Тут також є проблемка.

- Дай вгадаю: ти не вмієш писати? - запитала я, сідаючи поруч. - Чому я не здивована? Тебе точно шакали виховували.

- Ха-ха, дуже смішно. Я не товаришую з віршами. В мене є лише слух і голос, а не завдатки поета.

 Тяжко зітхнувши, я полізла в свій рюкзак, щоб дістати блокнот.

- Що ти робиш? - запитав Олів'єро, спостерігаючи, як я вириваю зі свого, прошу помітити, улюбленого блокнота лист.

- Вкотре допомагаю тобі. - просто відповіла я, протягуючи йому щойно вирваний лист. - Я письменниця, пишу загалом романи, але кілька віршів в мене теж є.