Розділ 1. Діна

 Я вважала, що життя письменниці легке. Але життя швидко мені показало, що це не так. Ще на першій стадії, коли я оголосила рідним та знайомим про вибір професії. Всі, ніби зговорившись, почали активно відмовляти мене від цього і тільки одна-єдина подруга, яка зараз в прямому сенсі стала єдиною, підтримала мене тоді і підтримує досі. Але хай якою б не була її підтримка, здається, я починаю опускати руки. За ці три роки я написала три романи і почала писати один детектив з любовною лінією, але крім якихось копійок з онлайн-платформ, де я публікую свої історії, вони мені більше нічого не принесли. Робота над детективом ніяк не просувається через те, що зникло натхнення.  Саме через це я зараз стою тут. В аеропорту Нью-Йорку, очікуючи свій рейс в Рим. Взагалі я їду в Прагу до своєї сім'ї, яку не бачила три роки. Прямих рейсів, на жаль – чи на щастя, не було, тому я вирішила, що краще вже буде побачити світ, ніж чекати поки з'являться квитки на прямий рейс.

 Від думок мене відволікає звук вхідного повідомлення. Судячи з того, що звук повідомлень в мене увімкнений тільки з Ліною - тією самою єдиною подругою - це вона щось написала. І я виявляю, що маю рацію.

 " Привітик, ти ж ще не в літаку так? Сподіваюся на це, бо я не довіряю тим історіям, що в літаку можна користуватися телефон. Тому НАГАДУЮ!!!!! БУДЬ ЛАСКА, НЕ КОРИСТУЙСЯ ТЕЛЕФОНОМ В ЛІТАКУ!!!"

 Її повідомлення викликає в мене на обличчі посмішку. Ліна з дитинства була залякана своєю бабусею міфами про те, що не можна користуватися гаджетами, коли блискавка або, коли знаходишся в літаку, і таке інше. 

 "Привіт! Я все пам'ятаю, не переживай. До мого рейсу ще є час." - відповідаю я.

 "О, я рада, тому що, що?"

 "Не повіриш, що!" - сама ж і відповідає подруга.

 "Я щойно була в супермаркеті і почула одну пісню. Я записала її на диктофон, ти б не змогла знайти мені її назву і виконавця? Будь ласочка"

 Тяжко зітхнувши, я погоджуюся. В залі лунає оголошення про посадку на мій рейс. Швидко поклавши телефон в сумку, так і не прослухавши запис, який надіслала подруга, я спішу до потрібного місця.

 Людей, які влітку вирішили відпочити в такій прекрасній країні - як Італія, виявилося доволі багато, тому на своє місце в літаку я потрапила тільки через пів години. При перевірці в кількох людей виявилися проблеми з речами або з документами. Не знаю чи гарно так говорити, але я рада, що проблеми виникли не в мене.

 Я витягаю телефон з сумочки і завходжу в наш чат з Ліною. На відмінну від неї, я не вірю в усі ці міфи, тому зі спокійною душею читаю її повідомленя.

 "Ти просто послухай, який голос. Боже, здається, я закохалася".

 До всіх її таких повідомлень я стовлюся з долею скепсису. Подруга по сто разів на день закохається то в одного то в іношого, але, як вона каже, її єдина любов то Рімо Фальконе. В цій темі я розділяю її смак частково, оскільки моя римська імперія, а за сумісництвом і найбільше кохання - Маттео Вітієлло. Ні, ну ви просто бачили цього чоловіка? Це тяжкий люкс. Також, наша спільна любов - Клаус та Деймон. Теж вері хот чоловіки, які з роками стають тільки краще. Але щось я відволіклася від теми.

 Виринаючи з думок, намагаюся знайти свої навушники, але в мене це не виходить і я вирішую тихенько послухати через динамік телефону запис, що подруга прикріпила знизу свого повідомлення. Проте, сьогодні, схоже, удача не на моєму боці точно, оскільки відразу, як я вмикаю запис, він з голосною мелодією і якимись незрозумілими словами виривається з мого динаміку. На мене починають звертати увагу люди, я вибачаюся, паралельно намагаючись вимкнути звук, але як я й говорила, удача не на моєму боці, тому що звук лише підсилюється.

- Чорт! Та вимикайся ти нарешті! - зле шиплю я, вкотре до сметрі затискаючи кнопки регулятору звука.

  І, о чудо! Мені нарешті це вдається. Ще вибачившись кілька разів і впевнившись, що на мене більше не звертають увагу, я додаю трішки звуку і слухаю мелодію, разом з якою дуже скоро починаються і слова.

 Дай мені ще (ще!) твого кіс-кіс-кіс,

Мені без тебе — біс-біс-біс.

Ти як мій сік-сік-сік —

Солодка, як мікс-мікс-мікс.

 На цьому запис обривається, але мені і цього достатньо.

- Боже, що це за безглуздість? - шепчу собі під ніс і помічаю, що на мене дивно коситься чоловік, що сидить поруч. Темне волосся, блакитні очі - це ж треба, ніби нова версія Деймона Сельваторе - вдягнений в джинси і просту чорну футболку без логотипу,  на обличчі сонцезахисні окуляри, а в руках кепка, яку, схоже, він нещодавно зняв з голови.

- Ви щось хотіли? - запитую я в нього.

- Ні, просто чув ваш відгук про пісню. Не сподобалася? - запитує він, чим викликає у мене подив. Яке йому діло, але вслух я звісно цього не говорю.

- Ну, якщо ви чули відгук, то, певно, мали зрозуміти, що не сподобалася. - відповідаю я, сподіваючись, що через різку відповідь, чоловік від мене відчепиться, а я спокійно собі зараз дізнаюся, що це за пісня і виконавець через Шазам. Але, схоже, я помиляюся, точніше так: я абсолютно точно помиляюся, оскільки чоловік продовжує наш діалог.

- А навіщо тоді шазамите її? - киває на мій телефон, де вже відкрився додаток.