6 глава

*Софі

Якби я не сміялася сама до себе пів ночі через ту плюмерію, яку мені подарував Мартін, то я б може й не забула поставити телефон на беззвучний режим, а тепер доводиться розплачуватися за свою неуважність. 

— Доброго ранку, мам, — сонно промовила я, дивлячись на годинник. Моя мама звикла до того, що я прокидаюся о 6 ранку. Мабуть, вона не взяла до уваги той факт, що я вирішила виспатися бодай під час відпустки. 

— Добрий, Софі, — бадьоро відповіла вона. Як людина може бути настільки енергійною в таку ранню пору? Для мене це якась загадка. — Ви з Роккі маєте склероз? Невже не можна було матері бодай коротке повідомлення надіслати про те, що ви добралися цілі та здорові до вілли Фульвії? — Від її невдоволеного тону я різко перевелася в сидяче положення. Вчора всі мої думки зайняв Ферреро і я геть забула про те, що обіцяла мамі зателефонувати. 

— Вибач, — промовила я, винувато опустивши плечі. Я взяла до рук квітку, яку перед сном подарував мені Мартін і нервово крутнула її між пальцями. Вона була така красива. Я не втрималася й вдихнула її аромат на повні груди. По моєму животу розлилося приємне тепло від цієї невеличкої дрібниці. 

— Земля викликає Софі. Альо!? — Схоже на те, що я заблукала у власних думках і прослухала те, що мама сказала мені раніше. 

— Вибач, я задумалася. — Я накинула на себе легкий атласний халат темно-синього кольору й розправила плечі. Сенсу залишатися в ліжку більше не було, бо я добре знала, що вже більше не засну. Краще займусь чимось корисним. — Що ти казала?

— Де твій брат і чому він ігнорує мої дзвінки? 

У мене було декілька теорій щодо цього питання. Перша полягала в тому, що він був дуже зайнятий Діаною й тому навіть не звертав увагу, де валяється його гаджет. Друга теорія полягала в тому, що він не настільки забудькуватий, як я, і тому він поставив свій телефон на вібро режим. 

— Гадаю, що він ще спить. — Я почула, як мама невдоволено зітхає по той бік трубки. Впевнена, що в цей момент вона закочує повіки. 

— 6 ранку на годиннику. Ви на море для чого поїхали? Вже всі нормальні туристи купаються й загоряють. Негайно всіх буди поки ще сонце не так пече. Молодь! Все літо проспите. — Я ледь стримала сміх. Якби мама поїхала з нами в цю невеличку подорож, то ми б ще о 5 годині всі з ліхтариками по пляжі бродили. 

— Обов'язково, мамо, — з сарказмом відповіла я. Очевидно, що я була дорослою дівчинкою, яка не буде виконувати її не зовсім логічні для мене прохання. Я добре знала наскільки мій братик любить поспати й тому б не стала його будити так рано. — Добре. Передавай усім привіт. Гарно вам відпочити. 

Я відклала телефон на тумбу й пішла до ванної кімнати. Прийнявши душ і зробивши всі ранкові процедури, я розклала свій мольберт і закріпила на ньому полотно. Розклавши всі пензлі та фарби на свої місця, я заплющила очі й в моїй пам'яті спливла дуже затишна картина. Вчорашній вечір на пляжі був таким чудовим і я вирішила відтворити його на полотні. Однак, спершу я переодягнулася в білу футболку та джинсовий комбінезон. Цей одяг був покритий товстим шаром різнобарвної фарби й сам нагадував картину, спричинену хаосом. Я не бачила сенсу кожного разу намагатися відтерти фарбу, тому постійно одягала одне й те саме. Також у мене була звичка збирати волосся в тугий хвіст, щоб воно не заважало мені в процесі створення чергового малюнку. Окрім цього в мене була ще одна традиція — вмикати класичну музику під час написання картин. Коли я нарешті налаштувалася й зручно вмостилася, то почала роботу. 

Мені було лише 16, коли Мартін кинув мене, а вже наступного дня мені довелося думати над тим у який вищий навчальний заклад вступити. Той тиждень був жахливим, бо спочатку я нервувала перед випускним, потім ридала в подушках через вчинок Ферреро й паралельно намагалася усвідомити ким я хочу бути. Хоч я й була відмінницею, але гуманітарні науки йшли мені набагато легше, тому мій вибір зупинився на творчій спеціальності. Я вивчала акторську майстерність протягом 4 років, а потім ще працювала в театрі в Барселоні. Ця професія не принесла мені шаленої слави чи безмежних статків.

Я була талановитою акторкою, яка любила те, чим займалася, але з часом мій запал гаснув все більше й більше. Мені хотілося грати лише тих персонажів, які мені імпонували, а це не завжди було можливо. Також мені не подобалося те, що ми часто їздили в тури, адже це було доволі виснажливо й складно для мене. Зрештою, і я поки поставила на паузу свою акторську кар’єру й зайнялася тим, від чого я кайфувала завжди. 

Мені подобалося малювати змалечку. Спочатку це були химерні портрети моїх родичів, якими мама обвішала всю стіну в вітальні. Пізніше, це були мальовничі пейзажі Мадриду. Батьки віддали мене на гурток в 5 класі, де я добряче покращила свої навички. Зараз це було вже не просто хобі, а й моє основне джерело заробітку. 

Найвизначнішим моїм досягненням було те, що декілька місяців тому моя картина «Кохання на дотик», на якій зображені двоє закоханих з вадами зору, з'явилася в Національному музеї Прадо. Я дуже пишалася цією роботою. На цій картині я хотіла зобразити істинне кохання, яке базується не на хорошому сексі чи красивих словах, а на підтримці, повазі та щирих почуттях. Мої герої — дві загублені душі, які блукають в жорстокому світі, але й водночас — вони щасливчики, бо знайшовши один одного й розквітли неначе квіти, які тримають цих двоє на моєму полотні. 

Я любила картини з глибоким сенсом і як показала практика, є багато поціновувачів таких зображень. Після тієї виставки, доволі велика кількість людей сконтактувалися зі мною й попросили створити щось особливе для них. Зазвичай це були закохані пари, які хотіли увічнити свої почуття на полотні. Я працювала з такими клієнтами за своєю особливою методикою. Ми проводили онлайн-зустрічі, де обоє партнерів розповідали історію кохання, акцентуючи на різних милих, кумедних, романтичних, а часом і сумних моментах їхніх стосунків. Я уважно їх слухала, занотувала найважливіше, а потім створювала картину, яка асоціювалася в мене з ними.