5 глава

*Мартін

Я тримав у руках свою улюблену стареньку гітару, яку купив ще у школі. Її особливістю були різнобарвні струни, які виглядали просто чарівно. Торкнувшись подушечками пальців інструмента, я заплющив очі й почав співати. Саме музика давала мені омріяний спокій та задоволення. 

Вітер в перемішку з бризками моря огортав мою шкіру. Я вдихнув запах зефіру, що почав плавитися на вогнищі й зіштовхнувся з яскраво-голубими очима. Моя florecita міцніше закуталася в плед і подалася вперед, поклавши щоки в долоні. Від її краси я танув, неначе той зефір. Коли я вперше побачив її після довгої розлуки, то втратив дар мови. Софі була незрівнянною ще в підлітковому віці. Єдиним її мінусом було те, що вона не могла розгледіти власної краси й постійно шукала собі нові комплекси. Інколи мені хотілося насварити її за це, а моментами я просто бажав залишитися з нею наодинці й до ранку розповідати про те, чому ж вона найкраща людина з усіх, що я знаю. 

Однак, я втратив її, бо був ідіотом. Я похитнув її довіру й картав себе за це 9 років. Коли Роккі зателефонував мені й запропонував провести разом два місяці в Льорет-де-Мар, то я погодився без жодних вагань, бо мені випала унікальна можливість нарешті виправити ту помилку, яку я зробив після випускного. На жаль, я не був впевненим, що Софі знову захоче бути зі мною, але я бодай надіявся, що вона пробачить мені. Для мене це справді було дуже важливо. Я хотів, щоб вона знову почала мені довіряти й відпустила злість та образу. Проте, поки мені це геть не вдавалося. Будь-яка наша розмова закінчувалася мінісваркою. Я й сам не дуже розумів, чому починаю робити все, щоб вона зненавиділа мене ще більше. Інколи в мене виникає бажання стукнути себе по голові чимось важкеньким. 

Мій мозок перетворюється на желе поруч з Софі і я знову відчуваю себе невпевненим підлітком, який боїться зробити перший крок. Всі в школі вважали мене дуже енергійним та впертим хлопцем, який отримує все, що хоче. Насправді однолітки просто гадали, що я такий, але ніхто з них не хотів пізнати мене справжнього. Я був всього лише красивим хлопчиком, який лише у своїх піснях міг зізнатися в коханні сестрі свого найкращого друга. Мій страх отримати від неї відмову був сильнішим, ніж здоровий глузд. Я боявся, що мої зізнання лише нашкодять Софі й викличуть в неї почуття провини за те, що вона не виправдає моїх очікувань. Я кохав її настільки, що беріг навіть від самого себе. 

Соромно зізнатися, але якби вона на випускному не підійшла до мене, то я б так і не наважився навіть поцілувати її. Мої почуття поїхали б у валізці до Ванкувера разом зі мною, але наостанок я вирішив так напартачити перед нею. Ще за пів року до випуску я дав обіцянку татові, що здобуду вищу освіту саме в його рідній Канаді. Між нами була домовленість, яку я не мав права порушувати. Я добре знав, що вже наступного ранку маю летіти, але мої бажання були такі сильні і я не зміг їй відмовити. Та ніч була суцільним блаженством для нас обох. Втім, будь-яка казка рано чи пізно закінчується. Між нами все сталося так неправильно, але я щиро хотів все змінити на краще. 

— Софі, твій зефір горить! — Роккі різко схопив сестру за руку й відвів шампур вбік. Моє серцебиття пришвидшилося, бо я почав панікувати через те, що вона могла поранитися. 

— З тобою все гаразд? — поцікавився я, відкладаючи гітару вбік. Вона єхидно мені покривилася й відсахнулася назад. По її червоних щічках я зрозумів, що вона просто зачарувалася моїм співом і забула про свій зефір. Звісно, вона не могла в цьому зізнатися й тому перевела все це в жарт. 

Брат віддав їй свій зефір і вона радісно запхала його до рота. Я згадав про ті стогони, які я почув сьогодні з її ванної кімнати. Не міг я переплутати її прекрасний голос ні з чим іншим. 

В пам'яті одразу сплила ніч після випускного. Маю зізнатися, що я нестерпного нервував. Софі зізналася мені в тому, що в неї не було інтимних стосунків до мене. Звісно, від цього я відчував ще більшу відповідальність, бо хотів створити позитивне перше враження в неї. Тільки справа була в тому, що мені бракнуло сміливості самому зізнатися в тому, що я також не мав досвіду. Дівчата залицялися до мене, але я навіть не дивився в їхню сторону, бо з 13 років я зрозумів, що закоханий в сестру Роккі. На щастя, все пройшло дуже добре. З Софі було так приємно та комфортно. Я мріяв про те, щоб бодай ще один разочок поцілувати її й вкотре нагадати про те, що вона розумна, добра, ніжна, весела та приємна дівчина, яка заслуговує всього найкращого. Можливо, я навіть не був гідний її, але мій егоїзм не дозволяв мені навіть уявити її поруч з іншим. 

— Так багато років минуло відколи ми всі вчотирьох збиралися разом. Здається, це було на випускному? 

Діана випила келих шампанського й випивка розв'язала їй язика. З її особливого погляду, який вона кинула на мене, як тільки я з'явився на віллі тітки Фульвії, я зрозумів, що Мортеро знає про все, що трапилося в ту ніч. Чесно кажучи, то я не був здивований, що Софі поділилася з нею цією інформацією, бо вона була її найближчою подругою. Мені було і перед нею соромно, бо підозрюю, що в очах Ді я був поганцем. Все виглядало так, неначе я скористався Софією й втік в іншу країну. Сам ненавидів себе, що був настільки безхребетним і не зміг сказати «ні» батьку та залишитися з коханою. 

Якби я таки зізнався їй в почуттях і запропонував зустрічатися, то що було б зараз з нами? Можливо, ми б ходили разом на побачення й проводити багато часу разом. Можливо, я б набрався сміливості й освідчився їй. Можливо, ми б жили у великому будинку й завели собаку про яку вона так мріяла. Можливо, ми б навіть наважилися народити дитину. Це б могла бути наша маленька спільна крихітка з її гарними рисами обличчя та моїм темним густим волоссям. Я б любив цю дитину усім своїм серцем і піклувався про неї. Усе це «можливо» тепер лише в моїй уяві. Зараз ми, на жаль, маємо лише двох самотніх людей, які їдять зефір на березі океану.